Половина київських бомбосховищ досі не працює: що з ними можна зробити

Краєзнавець Кирило Степанець зазначає, що перші укриття з'явилися під житловими будинками ще за сталінських часів, згодом їх почали будувати окремо біля великих підприємств, наукових установ та лікарень. Більшість сховищ у столичних лікарнях уже відремонтували, але ті, що розташовані на території колишніх заводів і науково-дослідних інститутів, залишаються закритими.

«В них мінімум грошей вкласти — це були б повноцінні укриття, де могла б половина району сховатися», — наголосив експерт. Як приклад він навів район Академмістечка та бульвар Академіка Вернадського, де зосереджено багато наукових інститутів. Там збереглися великі бомбосховища, розраховані на 600–1200 осіб, однак адміністрації закладів відмовляються відкривати їх для місцевих мешканців, хоча більшість приміщень фактично не використовується.

Питання доступу до укриттів залишається чутливим для столиці. Раніше народний депутат Володимир Крейденко заявив, що відповідальність за зачинені сховища має нести міська влада, а рекомендації телефонувати до поліції чи рятувальників під час тривоги проблему не вирішують. Водночас у КМДА запропонували запровадити чіткі правила користування укриттями в метро, щоб ефективніше використовувати простір станцій. Зокрема, лише в ніч на 30 липня під час масованої атаки в метро перебували понад 56 тисяч людей.

Ситуація з недоступними сховищами свідчить про те, що місто має значний резерв для захисту населення, але потребує системного підходу: інвентаризації, ремонту та відкриття укриттів, які можуть стати порятунком для мешканців цілих районів.