Аудит 2024 року проти реалій 2026-го: що не так із матеріалом NYT про корупцію в оборонці

6 вересня The New York Times опублікувала великий текст під назвою «В Україні шахрайство та розтрати винагороджуються збільшенням кількості контрактів на постачання зброї». Основою для нього став злитий внутрішній аудит, який аналізує випадки корупції та неефективного витрачання коштів на озброєння. Шеф-редактор видання «Оборонка» Богдан Мірошніченко, який розібрав публікацію у соцмережах, наголошує: проблема, порушена в статті, справжня й важлива, але подана вона неповно.

За його словами, матеріал спирається на кейси 2024 року, тобто на справи минулих років, які чомусь виклали саме зараз. На їхній основі автори роблять далекоглядні висновки про «безнадійну корумпованість» нинішньої системи закупівель. У тексті наведено слова колишнього міністра оборони Михайла Федорова, що «корупція процвітає», та американського експерта з протидії корупції Джеймса Вассерсторма: «в Україні буде вкрадено все, що не прибито цвяхами до підлоги, це традиція». Мірошніченко звертає увагу й на момент публікації: вона збіглася з візитом американських перемовників до Києва, куди також прибула делегація представників НАТО, відповідальних за виділення Україні грошей на озброєння. На його думку, західні політики, які відповідають за допомогу, не могли проігнорувати такий гострий текст, тож журналісти, свідомо чи ні, сформували інформаційне тло цих зустрічей.

Самі проблеми, про які йдеться у статті, автор не заперечує. Він наводить масштаб зростання видатків: близько 1 млрд доларів на закупівлю озброєння у 2021 році, 22 млрд — у 2023-му і приблизно 33 млрд — у 2025-му. Жодна система, за його словами, не витримує такого різкого масштабування без втрати ефективності та корупційних ризиків. До цього додаються хронічна нестача компетентних кадрів у держуправлінні, відсутність виборів і призначення на посади за лояльністю, а не за досвідом, а також специфіка війни, де технології застарівають швидше, ніж надходить зброя. Окремо він згадує тиск правоохоронців на мільярдні бюджетні потоки, коли обґрунтовані розслідування завершуються скандалами та звинуваченнями в «роботі на Росію», а незаконні обшуки супроводжуються «чорнухою» в продажних медіа.

Серед кейсів, описаних у матеріалі, — постачання неякісних мін із Павлоградського хімічного заводу, вибір дорожчої пропозиції на тендері з реактивних боєприпасів для артилерії, де нелегітимну вигоду нібито отримала європейська Czechoslovak Group, зірвана угода на сербські ракети через посередника «Спецтехноекспорт» і спроба компанії, пов'язаної з Тимуром Міндічем, продати державі бронежилети неналежної якості. «Якщо формувати своє уявлення про українські оборонні закупівлі лише на основі цих чотирьох історій, то картина виглядає жахливо», — пише Мірошніченко.

Головна ж претензія до публікації — ігнорування змін після 2024 року. Агенція оборонних закупівель, за словами журналіста, поступово складається як інституція та обростає інструментами роботи з ризиками. Запроваджено систему DOT-Chain Defence, яка напряму поєднує оператора та виробника і фактично унеможливлює корупцію на закупівлях дронів: через неї вже закуповують близько 35% FPV-дронів, а в планах — 70%. Спецекспортери-посередники з 2024 року втратили позиції: їхня частка в закупівлях АОЗ — 1,7%. Частка власного виробництва зросла з 44% до 87%, тож три з чотирьох історій NYT стосуються імпорту, а не власного виробництва. Почалися масові тендерні закупівлі для внутрішнього виробника, хоч і поступово, з помилками та протидією прибічників старої системи.

Щодо старих справ, то керівник Павлоградського заводу Леонід Шиман перебуває під судом, як і Олександр Лієв, причетний до розкрадання на боєприпасах через «Львівський арсенал», та Ігор Гринкевич, який постачав неякісний одяг за завищеними цінами. Мінстратегпром, відповідальний за провали заводу, розформовано як інституцію. БЕБ встановило факти завищення цін на компоненти «бомберів» Магура ЮА та зв'язок із двома іншими виробниками дронів, хоч до підозри справа поки не дійшла. Міндіча, за словами автора, фактично вичавлено з країни.

Підсумок Мірошніченка зважений: ключова теза NYT про те, що розтрати та корупція винагороджуються новими контрактами, цілком відповідає дійсності, адже практика контрактувати виробників із поганою історією постачань зберігається. Але закривати очі на позитивну динаміку не можна. Причина не лише в справедливості, а й у підтримці союзників: якщо не бути зваженим в оцінках, можна створити медійну «реальність» невиліковного організму, де лише крадуть гроші європейських платників податків. Наслідком стане питання виборців у країнах-партнерах «а навіщо ми взагалі виділяємо гроші цим ворюгам?» — і, як наслідок, прихід правих антиукраїнських сил до влади в Європі. В умовах, коли російські ракети знищують великий бізнес, рахувати доведеться кожну гривню — саме це, на думку автора, і стане головним стимулом для побудови ефективної системи закупівель.