Вибори до Держдуми РФ: чому не варто чекати ні миру, ні мільйонної мобілізації

Голосування триває три дні, головний — 20 вересня. Результат передбачуваний: контроль збереже путінська «Єдина Росія», а антивоєнне «Яблуко» з федерального списку зняли. Сам Путін пов'язав участь у виборах із «внеском у перемогу» та підтримкою армії — тобто заздалегідь окреслив, як трактуватиме підсумки.

Довкола цих виборів ширяться крайні прогнози: одні чекають, що Москва одразу мобілізує мільйон людей і посилить наступ, інші — що Путін негайно підпише мирну угоду. Обидва сценарії малоймовірні. Голосування має радше опосередковане значення, а вирішальними залишаються економічні резерви Росії та те, як просуватиметься її наступ на сході. На фронті змін на користь РФ не видно: ЗСУ фактично перейшли в контрнаступ поблизу Лимана, що руйнує частину планів Кремля.

Головний наслідок виборів — внутрішньополітичний. Отримавши формальний мандат, Путін зможе посилатися на «волевиявлення народу», щоб підвищити навантаження на бізнес (більше грошей на війну) і запустити мобілізацію. До голосування це було ризиком: протести могли б зрости, а явка впала б за рахунок чоловіків призовного віку. Після — від поступок у переговорах відмовлятися простіше, пояснюючи це повною довірою виборців.

Серед можливих сценаріїв найімовірніший такий: Кремль оголосить результат доказом загальнонародної підтримки війни й продовжить нинішню лінію. На фронті — повільний тиск на Донбас і зимова кампанія ударів по українському тилу; щодо людей — не класична мобілізація зразка 2022 року, а посилення прихованого набору через цифрові реєстри, тиск на регіони, контрактників і жорсткіший облік. Чутки про 300 тисяч і більше циркулюють давно, але Путін публічно це заперечує, і рішення залишається особисто за ним. У переговорах можлива готовність сісти за стіл у жовтні — але без поступок за ключовими вимогами. Для України це означає не «післявиборче диво», а продовження війни з можливим невеликим посиленням російського тиску до зими–весни 2027 року.

Інший імовірний варіант — переговори як тактична пауза. За даними європейських та українських джерел, Москва може повернутися до них саме після виборів, орієнтовно на початку жовтня. Сенс для Кремля — зменшити тиск Трампа, перевірити готовність Києва до територіальних поступок і виграти час на накопичення сил та зимові удари. Це не обов'язково «мир»: часто переговори йдуть паралельно з ескалацією на землі та в повітрі. Позиції сторін поки що далекі, як і рік тому: Москва вимагає «реалій на землі», решти Донбасу й нейтралітету України, Київ — припинення вогню по поточній лінії та гарантій безпеки без територіальних поступок. Візит Віткоффа і Кушнера до Москви та Києва 5–6 вересня — радше історія про вибори у США, ніж у РФ.

Реалістичний ризик — «тиха» мобілізація: розширення доступу силовиків до персональних і медичних даних, електронний призов, квоти регіонам, тиск на ухильників. Інфраструктура до цього вже готується. Це може трохи прискорити російські операції у 2027 році, але за збереження західної допомоги Україні навряд чи зламає оборону в короткі строки — темпи просування РФ залишаться низькими. А сценарії на кшталт «добити Донбас будь-якою ціною» одразу після 20 вересня або істотних поступок Москви в момент «перемоги» своєї партії виглядають майже фантастичними: для першого бракує ресурсів і темпів, другий Путін не захоче виглядати слабким.

Отже, вибори — не перелом війни. Вони лише знімають внутрішньополітичне гальмо на кроки, які Кремль і так розглядав. Найреалістичніший найближчий горизонт — жовтневі переговори (якщо відбудуться), спроба посилити набір і зимова кампанія ударів. Стратегічна позиція Москви після 21 вересня, найімовірніше, не пом'якшиться, а навпаки, закріпиться «народним волевиявленням». Сильніше на тактику й переговори вплинуть не підсумки голосування, а динаміка на фронті цієї осені–зими, стійкість російської економіки під ударами по НПЗ і те, наскільки жорстко США тиснутимуть на обидві сторони після своїх проміжних виборів.