Удари по АЗС: чому повністю захистити заправки не вдасться

Удари по автозаправних станціях дедалі частіше розглядають не як випадкові влучання, а як складову ширшої тактики тиску на цивільне населення. Постійна непередбачуваність — коли невідомо, чи стане чергова АЗС наступною ціллю — сама по собі формує напругу в місті. За словами авіаційного експерта Костянтина Криволапа, мета таких атак — створити психологічний тиск на людей, аби жити в Києві було максимально незручно й некомфортно.

Окремий сигнал — те, наскільки точно безпілотники влучають у вибрані об'єкти. Криволап припускає, що росіяни вдосконалили керування дронами безпосередньо над містом: апарат, який тримається на висоті 6–7 тисяч метрів, може виконувати роль ретранслятора, а після його втрати цю позицію здатен зайняти інший. Це дає змогу керувати дронами поблизу цілі в режимі FPV, тобто з прямим втручанням оператора. Механізм такого наведення ще потребує детального з'ясування — ключове завдання полягає в тому, щоб визначити, де саме розташовані ретранслятори і якими засобами можна позбавити ворога можливості коригувати дрони вже на підльоті.

Для самих заправок ситуація непроста. Атаки на АЗС не є новою тактикою: ще місяць-два тому кількість станцій, по яких влучав ворог, наближалася до 200, але переважно йшлося про об'єкти біля кордону або поблизу лінії бойового зіткнення. Тепер, за словами Криволапа, технологію точного керування відпрацювали і починають застосовувати в глибших регіонах. Повністю захистити такі об'єкти практично неможливо — накрити всю інфраструктуру бетонними конструкціями не вийде. Частину простих заходів безпеки ще можна посилити, але перебудувати АЗС так, щоб паливні ємності були максимально заглиблені під землю, в умовах війни вже значно складніше. Як зазначив експерт, те, що можна було зробити — сховати заправні ємності глибше, — варто було робити раніше.

Додатковий виклик — реактивні безпілотники, які ускладнюють перехоплення й підвищують точність атак. Криволап сподівається, що найближчим часом Україна знайде ефективніші рішення проти цієї загрози, однак наголошує: розраховувати на швидке завершення повітряного терору не варто.

Отже, йдеться про поєднання двох чинників: психологічного тиску на містян і технологічного вдосконалення наведення дронів. Для людей це означає збереження постійної небезпеки для звичних місць — заправок, доріг, міської інфраструктури, а для країни — потребу шукати способи протидіяти ретрансляції та точним ударам, адже суто інженерний захист об'єктів має межі.