Алжир і Нігер обійшли Москву: чи втрачає Росія вплив в Африці

На початку серпня Алжир передав Нігеру два ударні вертольоти Mi-24 SuperHind Mk.III та два Ми-171. Особливість ситуації в тому, що Mi-24 SuperHind Mk.III — це глибока модернізація радянських Ми-24, виконана південноафриканською компанією ATE за участі українського оборонного підприємства «Авіакон». Це робить передачу символічним кроком, що демонструє співпрацю країн в обхід Москви.

Модернізована версія вертольота суттєво відрізняється від оригіналу: замість носової кулеметної установки встановлено 20-міліметрову автоматичну гармату з боєзапасом у 800 пострілів, інтегровано протитанкові ракети Ingwe з лазерним наведенням (дальність до 5 кілометрів), а також лазерний далекомір, тепловізор та оптико-електронну камеру. Корпуси оновлено із застосуванням сучасних композитних матеріалів.

Для Алжиру протягом 1999–2004 років було модернізовано 33 такі машини, і станом на початок року в строю лишалося близько 30. До отримання алжирської допомоги збройні сили Нігеру мали лише два ударні Ми-35 та один Ми-17, тож ця передача суттєво посилює їхні можливості. Водночас Алжир має до 42 російських ударних вертольотів Ми-28, тому не виключено, що він просто позбавляється від старішої техніки.

Військовий експерт Іван Киричевський зазначає: «Алжир та Нігер з кількох причин можна назвати „лояльними до Кремлю“, але ці дві країни стали налагоджувати співпрацю „в обхід“ Москви. Що в свою чергу можна трактувати загалом як одну з ознак поступового падіння впливу Росії на теренах Африканського континенту». Це відбувається на тлі активного розширення російської військової присутності в Лівії, де Москва діє на шести авіабазах, що, за даними американської розвідки, є частиною ширшої стратегії з посилення впливу в Північній Африці та Сахелі.

Таким чином, передача вертольотів може бути сигналом: навіть традиційно проросійські режими починають шукати альтернативні канали військово-технічної співпраці. Якщо ця тенденція збережеться, Москві стане складніше використовувати африканські країни як плацдарм для своїх операцій, зокрема для перекидання зброї до Судану чи Чаду.