Що означає для Росії нова масштабна мобілізація: підготовка, економіка, ризики
Кремль готується до нового масштабного призову, але на заваді стають не лише можливості навчальних центрів, а й економічні та політичні наслідки всередині країни.
Росія не може підтримувати нинішні темпи війни без поповнення армії, тож у Кремлі обговорюють призов сотень тисяч людей. Проте питання не в тому, чи вистачить в країні людей, а в тому, чи здатен російський військовий механізм набрати, підготувати та озброїти таку кількість. За оцінкою військового експерта й засновника «Реактивної пошти» Павла Нарожного, людського ресурсу на 300 тисяч мобілізованих теоретично достатньо, але навчальні центри зараз пропускають приблизно 30–40 тисяч осіб, а найсміливіша оцінка їхньої спроможності — близько 100 тисяч одночасно. Реальна цифра, на його думку, менша: 50–60 тисяч максимум. Тож навіть якщо призов оголосять, на підготовку 300 тисяч людей піде до пів року.
Другий бік проблеми — це люди, які навчають новобранців. Більшість підготовки тримається на сержантах із бойовим досвідом, а взяти їх можна лише з фронту, послаблюючи вже наявні підрозділи. Якщо Кремль піде шляхом максимального скорочення навчальної програми, на фронт потраплять військові з мінімальними навичками: за словами Нарожного, «максимум, що вони зможуть зробити, — добігти до наших окопів». Швидкого стрибка не буде й у цифрах: якщо зараз російська армія поповнюється приблизно 30–35 тисячами нових бійців щомісяця, то після примусової мобілізації показник може зрости до 45–50 тисяч. Тобто йдеться радше про поступове нарощування, а не про одномоментну появу сотень тисяч боєздатних солдатів.
Економічні наслідки для Росії можуть бути не менш відчутними. Головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус нагадує: під час «часткової мобілізації» у вересні 2022 року призвали близько 300 тисяч осіб, а ще приблизно 900 тисяч росіян, переважно представників «креативного класу», виїхали з країни. Новий призов може повторити цей сценарій — із додатковим відпливом не лише людей, а й капіталу. До цього додаються витрати на забезпечення мобілізованих зброєю та спорядженням. Окремий тягар лягає на регіони: саме з місцевих бюджетів виплачують значні суми контрактникам, і в одному з регіонів такі виплати вже скоротили з 3,2 мільйона рублів до 800 тисяч. Через фінансування війни регіони змушені згортати інвестиційні проєкти, а місцева влада може не мати ресурсів на підготовку до паводків, лісових пожеж та інших проблем.
Найчутливішим для Кремля може стати політичний вимір. Поки що основний мобілізаційний ресурс беруть у віддалених регіонах, але він не безмежний. Якщо доведеться звертатися до великих міст, зокрема Москви та Санкт-Петербурга, це зачепить неписаний «суспільний договір» із їхніми мешканцями, які мають вищий рівень освіти й більше можливостей виїхати. Ус формулює це так: «Революції на околицях не змінюють владу в державі, а революції у столиці — знімають». За несприятливого розвитку подій у Росії може з'явитися новий лідер, який спробує використати невдоволення, — експерт називає це ризиком появи умовного «Пригожина 2.0» із «маршем справедливості на Москву».
Окреме джерело поповнення — тимчасово окуповані території України. Політолог Валерій Димов зазначає, що Росія вже використовує тамтешніх мешканців у війні, а цілями стають молоді українці, нещодавні випускники шкіл і вишів, а також жителі промислових регіонів — колишні шахтарі та металурги, які через занепад підприємств залишилися без роботи. Для Москви це подвійний інструмент: і особовий склад, і пропаганда, адже участь мешканців окупованих територій у війні подають як підтвердження заяв про «Новоросію». За словами Димова, «Путіну людей не шкода», і це сигнал, що в разі перемоги така сама доля чекатиме на решту українців.
Отже, мобілізація для Кремля — це складна дилема. Військово вона може дати додатковий ресурс для поступового збільшення угруповання на фронті, зокрема на Донбасі, а теоретично — і для спроби розширити фронт, наприклад із боку Білорусі або Сумщини. Економічно вона посилює дефіцит працівників, відплив капіталу та навантаження на регіональні бюджети. Політично ж створює ризик невдоволення всередині країни з непередбачуваними наслідками. Саме тому рішення про новий призов залишається для російської влади не стільки військовим, скільки внутрішньополітичним вибором.
