КНДР у війні проти України: що союз Пхеньяна і Москви означає для Європи та Азії

Про масштаби залучення КНДР свідчать кілька цифр. У 2024 році Пхеньян направив до Курської області РФ понад 10 тисяч своїх військовослужбовців, аби допомогти відбити український наступ восени. Згодом президент України Володимир Зеленський заявляв, що північнокорейський диктатор Кім Чен Ин планує відправити на війну ще до 40 тисяч військових. За даними української розвідки, з 2024 року через Курську область пройшли ротацію понад 25 тисяч північнокорейських військових.

Для Пхеньяна ця участь — не лише політичний жест. Як зазначає президент некомерційної організації "Фонд Саратога" Глен Говард, конфлікт перетворився на високотехнологічну лабораторію бойових дій, яка дає КНДР безцінний досвід сучасної загальновійськової війни. Натомість Росія передає технології, що модернізують оборонно-промислову базу Пхеньяна: підвищують точність наведення балістичних ракет KN-23 і KN-24, сприяють розвитку систем протиповітряної оборони, атомних підводних човнів і можливостей із запуску супутників. Північна Корея також використовує отримані на полі бою уроки для масового виробництва ударних дронів малої та середньої дальності. Зокрема, 400 операторів дронів і 90 операторів ракетних систем були розгорнуті на тилових базах у Воронезькій та Курській областях для ударів по українських містах Суми та Харків.

Економічний вимір співпраці теж вагомий. Північна Корея поставила до 15 мільйонів артилерійських снарядів, а за даними Ради національної безпеки і оборони України, її внесок становить до 50–70% усіх боєприпасів, які російські війська використовують в Україні. За оцінками українських військових, близько 20 тисяч північнокорейських робітників працюють на промислових об'єктах по всій Росії. Натомість Москва забезпечує Пхеньян енергоресурсами та щороку постачає 600–700 тисяч тонн рису, компенсуючи понад половину хронічного дефіциту продовольства КНДР. Крім того, сторони розширюють прикордонну інфраструктуру: завершують будівництво двосмугового автомобільного мосту через річку Туманну, яким щодня зможуть проїжджати 300 важких транспортних засобів, та модернізують залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби.

Глен Говард наголошує, що союз Росії та Північної Кореї перетворюється на постійний оперативний альянс, і Пхеньян, імовірно, очікує прямої російської допомоги в разі майбутнього конфлікту на Корейському півострові. Він проводить паралель між Сеулом і Харковом: розташована приблизно за 30 миль від демілітаризованої зони столиця Південної Кореї має таку саму географічну вразливість до транскордонних ударів. На думку експерта, розділяти європейський та індo-тихоокеанський театри конфлікту більше неможливо. Він нагадує, що на цьогорічному саміті НАТО в Анкарі лідери Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії закликали створити "Партнерство Корея-НАТО 2.0", яке могло б стати основою нової євразійської безпекової системи для протидії осі Москва–Пхеньян. Говард вважає, що США мають підтримати такі ініціативи й "припинити послаблювати свої наявні союзи в регіоні", а відновлення регулярних військових навчань із Південною Кореєю стало б "хорошим першим кроком".

Підсумовуючи, він цитує колишнього міністра оборони США Ллойда Остіна, який попереджав, що спільна участь північнокорейських військ у бойових діях у Європі "також вплине на події в Індо-Тихоокеанському регіоні". "Лінії фронту обох театрів тепер є однією й тією самою: і для Кім Чен Ина, і для Володимира Путіна Індо-Тихоокеанський регіон починається в Україні", — підсумував він.