КНДР у війні проти України: чому це змінює безпеку Європи й Азії

За оцінками, наведеними у матеріалі, у 2024 році Пхеньян відправив до Курської області РФ понад 10 тисяч своїх військових, аби допомогти відбити український наступ восени. Пізніше президент України Володимир Зеленський говорив, що Кім Чен Ин планує відправити на війну ще до 40 тисяч військовослужбовців. За даними української розвідки, через Курську область з 2024 року пройшли ротацію понад 25 тисяч північнокорейських військових — фактично конфлікт став для Пхеньяна лабораторією сучасної загальновійськової війни.

Окрім людей, КНДР вкладає у російські воєнні зусилля свій промисловий потенціал. За деякими оцінками, Пхеньян поставив до 15 мільйонів артилерійських снарядів, а за даними Ради національної безпеки і оборони України, його внесок сягає 50–70% усіх боєприпасів, які російські війська використовують в Україні. Крім того, близько 20 тисяч північнокорейських робітників, за оцінками українських військових, працюють на промислових об'єктах по всій Росії. У відповідь Москва постачає Пхеньяну енергоресурси та щороку передає 600–700 тисяч тонн рису, самостійно покриваючи понад половину хронічного продовольчого дефіциту КНДР.

Для Пхеньяна ця співпраця має й суто технологічний вимір. Передача російських технологій модернізує його оборонно-промислову базу: підвищується точність наведення балістичних ракет KN-23 і KN-24, розвиваються системи протиповітряної оборони, атомні підводні човни та можливості запуску супутників. На полі бою КНДР перевіряє й нові підходи — зокрема, за даними автора, на тилових базах у Воронезькій та Курській областях розгорнуто спеціалізовані сили: 400 операторів дронів і 90 операторів ракетних систем, які завдають ударів по Сумах і Харкову. Уроки з цього Пхеньян може згодом застосувати на Корейському півострові, адже, як зазначає Говард, «аналогія між Сеулом і Харковом разюче очевидна»: південнокорейська столиця розташована приблизно за 30 миль від демілітаризованої зони й так само вразлива до транскордонних ударів.

Інфраструктурна складова співпраці теж зростає: Москва й Пхеньян завершують будівництво двосмугового автомобільного мосту через річку Туманну, яким щодня зможуть проїжджати 300 важких транспортних засобів, і модернізують залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби. На думку експерта, цей союз перетворюється на постійний оперативний альянс, і Пхеньян, імовірно, розраховує на пряму російську допомогу в разі майбутнього конфлікту на півострові.

Звідси й практичний висновок для західних союзників: розділяти європейський та індo-тихоокеанський театри конфлікту більше не виходить. Говард нагадує, що на саміті НАТО в Анкарі лідери Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії закликали створити «Партнерство Корея-НАТО 2.0» як основу нової євразійської безпекової системи. На його думку, США варто підтримати ці ініціативи й припинити послаблювати наявні союзи в регіоні, а відновлення регулярних військових навчань із Південною Кореєю стало б «хорошим першим кроком». Як попереджав колишній міністр оборони США Ллойд Остін, спільна участь північнокорейських військ у боях у Європі «також вплине на події в Індо-Тихоокеанському регіоні».