Чому колаборанти не їдуть у РФ: експерт про психологію зради

За спостереженнями науковців, поведінка людей, які чекали на прихід Росії, пояснюється не стільки ідейними переконаннями, скільки зручністю. Замість того, щоб самотужки переїжджати до РФ і будувати життя там, вони вважали за краще залишатися у власних оселях в Україні й сподіватися, що окупаційна армія сама створить для них бажану реальність.

«І тому їм комфортніше, щоб не вони поїхали до свого улюбленого життя в Росії, а Росія прийшла і створила їм улюблене життя, яке вони собі уявляють із пропаганди, з фільмів і з якихось ностальгічних міркувань», — пояснив Андрій Галай.

Водночас експерт наголошує: якщо мотиви зради, пов'язані з побутовими труднощами, ще можна скоригувати, то переконати переконаного прихильника «русского мира» у ході дискусії — завдання майже безнадійне. У таких випадках пенітенціарна система фіксує відсутність змін у світогляді засудженого, і після відбуття покарання за ним варто встановити посилений профілактичний нагляд.

«Якщо результату не буде — окей. Тоді в характеристиках цих людей це буде зазначено. Після відбування покарання за ними можна встановити додатковий нагляд правоохоронних структур із профілактичної точки зору. Тобто ця людина не змінилася і може далі вчиняти злочини», — резюмував науковець.

Раніше Галай уже розповідав про портрет засуджених за держзраду: їхній середній вік — близько 40 років, і лише частина з них керувалася ненавистю до України. Ідейних противників держави серед чоловіків — близько 30%, серед жінок — менше ніж 10%. Решта йшли на співпрацю з ворогом через гроші чи складні життєві обставини.

Отже, проблема колабораціонізму в Україні має глибше коріння, ніж просто політичні симпатії. Значна частина зрадників керувалася прагматичними міркуваннями, але саме вони створили соціальну базу для російської окупації. Відповідно, після звільнення таких осіб потрібен не лише контроль, а й системна робота, щоб запобігти повторним злочинам.