Балістична загроза: чому Україні потрібна власна далекобійна зброя

Балістичні ракети становлять особливу загрозу через короткий час польоту, що залишає мінімальні можливості для реагування. Додатково ускладнює ситуацію застосування касетних бойових частин, які значно підвищують ризики для цивільного населення. Наявні засоби протиповітряної оборони не можуть забезпечити прикриття всієї території країни.

Військовий експерт Роман Світан наголошує, що стримати російські удари здатна лише власна далекобійна зброя, яка створить для Кремля неминучі наслідки. «Поки у нас не буде балістики, здатної долетіти до Москви й зробити з нею те саме, що росіяни роблять із Києвом, вони продовжуватимуть знущатися з України. Для Росії Москва є головною точкою ухвалення рішень», — пояснив він.

За оцінкою експерта, нове військове керівництво — зокрема генерали Євген Хмара, Михайло Драпатий та Ігор Скибюк — має зробити ракетну програму одним із ключових пріоритетів. Йдеться не про створення з нуля, а про масштабування наявних напрацювань та запуск серійного виробництва. За оптимістичним прогнозом, програма може запрацювати за три-чотири місяці, максимум — до кінця року.

Паралельно Україна очікує на британські балістичні ракети з бойовою частиною близько 200 кг і дальністю 500–600 км. Однак до їх появи українцям доведеться покладатися на розосередження та уважне реагування на повітряні тривоги. Світан зазначає, що швидко закрити всю територію від ударів неможливо навіть із додатковими PAC-3 — їх вистачить лише для окремих районів. Отримати готову зброю від партнерів складно, зокрема через витрачені американські запаси на Близькому Сході.

Найбільшу небезпеку становить балістика з касетними бойовими частинами, яку експерт називає «чистим тероризмом, розрахованим на те, щоб убити якомога більше цивільних». Навіть після появи української відповіді Росія навряд чи одразу відмовиться від такої тактики — зв’язок між ударами та наслідками доведеться демонструвати щонайменше кілька місяців, тому пильність варто зберігати ще близько року.

Ситуація ускладнюється скороченням постачання ракет для ППО: у першому півріччі обсяги впали втричі порівняно з аналогічним періодом торік. Водночас у партнерів є запаси, але передавання залежить від політичних рішень. Тож власна ракетна програма залишається не лише технічним, а й стратегічним питанням.