Справа «Карфаген»: чи довела вона, що недоторканних більше немає

Виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин зазначає, що сама поява такої справи демонструє: антикорупційні інституції набули спроможності, якої раніше не мали. Генеральна прокуратура довго сприймалася як закрита структура, куди зовнішній контроль фактично не доходив. Тепер ситуація інша — розслідування може стосуватися посадовців найвищого рівня, і це вже не виглядає чимось неможливим.

Ключову роль у цьому відіграла торішня боротьба за незалежність Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тоді суспільству вдалося відстояти їхню автономію від Генеральної прокуратури. За словами Пендзина, саме зараз починає відчуватися результат: «Ми реально починаємо відчувати, що в цій країні немає недоторканних».

Суть справи «Карфаген» — у ймовірному прикритті шахрайських кол-центрів, які ошукували літніх людей, зокрема й громадян ЄС. За оцінками, у 2025 році в Україні могло діяти близько двох тисяч таких структур. Експерт наголошує: якщо матеріали підтвердяться, це означатиме, що органи, покликані захищати закон, самі брали участь у протиправних схемах.

Окремий акцент — на кадровій політиці. Після повернення незалежності НАБУ і САП майже непоміченою залишилася можливість Генерального прокурора призначати частину своїх підлеглих без конкурсу. Тепер ця практика знову опинилася під прицілом. Пендзин вважає, що відбір людей до структур, які мають забезпечувати законність, має бути особливо ретельним.

Ця історія — не лише про окремий злочин, а й про інституційну спроможність держави. Для України, яка прагне членства в ЄС, здатність антикорупційних органів працювати незалежно від посад і прізвищ є одним із маркерів реальних змін. Чи стане справа «Карфаген» поворотним пунктом, покаже час, але сам факт її появи вже свідчить про те, що старі правила більше не працюють.