Іранська війна дала Росії 30 млрд доларів, але не врятує її економіку

Російська економіка отримала близько 30 млрд доларів додаткового експортного виторгу завдяки зростанню цін на енергоносії після початку війни проти Ірану. Про це свідчить аналітична доповідь головного економіста держкорпорації «ВЕБ.РФ» Андрія Клепача, опублікована ще в травні. За його оцінкою, блокада Ормузької протоки створила для Москви «тимчасовий перепочинок», дозволивши наростити доходи від продажу нафти, газу та добрив.

Однак цей ефект має чіткі часові межі. За оптимістичним сценарієм, середня ціна Urals у 2026 році становитиме близько 68 доларів за барель, а за тривалішого конфлікту — 83 долари. Водночас фізичний обсяг експорту нафти зросте лише на 3–4% порівняно з минулим роком. Санкційний тиск нікуди не зникає: Urals залишається дешевшою за Brent, а виграш від близькосхідного шоку обмежується 2026 роком.

Прогноз ВЕБ фіксує парадокс: навіть за значного зростання експортної виручки ВВП Росії додає лише 0,3–0,6%, а інвестиції скорочуються на 1,7–2,5%. Додаткові кошти осідають у резервах або виводяться з країни, тоді як реальний сектор не отримує стимулів для розвитку. Українські удари по портах, нафтопереробних заводах і логістиці вже названі «помітним макроекономічним бар'єром», здатним змусити Росію скорочувати сам видобуток.

Найболючіший період для Кремля, за розрахунками ВЕБ, настане у 2027 році. Тоді ціна Urals може впасти до 48 доларів за барель, а експорт — до 414 млрд доларів, що нижче рівня 2025 року. Нафтогазові доходи бюджету скоротяться з 9,1 до 6,8 трлн рублів, що змусить уряду скорочувати видатки розвитку — на науку, освіту та інфраструктуру. Навіть у довгостроковій перспективі, до 2030 року, ціни на нафту не повернуться до рівнів, спричинених близькосхідним конфліктом.

Показово, що цей песимістичний аналіз походить від системного російського чиновника, який підтримував війну проти України та пропонував особливу модель розвитку для окупованих територій. Після публікації доповіді Клепача звільнили, що лише привернуло додаткову увагу до його висновків. Сам він оцінює потенційне зростання ВВП Росії у 2027 році лише у 1–1,5% навіть за умови посилення санкцій та продовження ударів по інфраструктурі.

Таким чином, іранська криза лише відтермінувала дію санкційного механізму, який уже почав працювати на початку 2026 року. Вона не усунула жодної з фундаментальних проблем російської економіки: залежність від нафтової ренти, технологічну відсталість та обмежений доступ до ринків. Час, виграний завдяки високим цінам, Кремль використовує не для реформ, а для підтримання військових видатків, що лише поглиблює структурні дисбаланси.