Знецінення цивільних: чому заклики до «єдності» не працюють
Після трагедії в Милі в соцмережах почали з'являтися дописи, які дорікають цивільним за «недостатню стійкість». Військовий і експерт із ринку праці пояснює, чому такі звинувачення руйнують суспільство.
У публічному просторі дедалі частіше лунають звинувачення на адресу цивільних, які, на думку авторів таких дописів, недостатньо героїчно переносять тягар війни. Однак героїзм — це особистий вибір, і вимагати його від інших, особливо від жінок, дітей чи літніх людей, — морально неприпустимо.
Люди, які не воюють, теж втомлюються від війни. Матері з маленькими дітьми щодня переживають страх під час повітряних тривог, старші батьки живуть у постійній невизначеності, молодші брати й сестри змушені дорослішати в умовах, які не можна назвати нормальними. Цивільні мають право на емоції, на страх, на критику недоліків і на пропозиції змін.
Знецінюючи чужі почуття, висміюючи страхи чи читаючи лекції про те, як «правильно» жити, автор таких дописів не стає авторитетнішим. Навпаки, він втрачає повагу, і його слова перестають мати вагу навіть тоді, коли в них є рація. Після трагедії в Милі тисячі людей втратили близьких, домівки, усе нажите. У стані гострого болю вони можуть висловлюватися різко — і це потребує емпатії, а не осуду.
Заклики до єдності не працюють, якщо ті, хто їх проголошує, самі роз'єднують суспільство, протиставляючи військових і цивільних. Показово, що найбільш войовничі дописи про «неправильних цивільних» з'являються від людей, які не служать. Війна триває, і саме час згадати, що справжня згуртованість починається з поваги до кожного, хто поруч.
