Лібрицид проти України: як Росія системно знищує книжкову галузь

Голова правління Української видавничої асоціації Артем Біденко кваліфікує дії Росії як лібрицид — свідоме винищення книжок як інструменту боротьби з ідентичністю народу. За його словами, Кремль прагне позбавити українців доступу до власної мови, освіти та культурної пам'яті, завдаючи ударів по бібліотеках, типографіях і книгарнях від 2014 року.

Найбільш показовою стала атака на логістичний центр видавництва «Ранок» у Харкові в ніч на 1 серпня. Тоді, за попередніми оцінками, знищено 8 мільйонів книжок, зокрема шкільні підручники. Постраждали також дистрибуційний центр мережі «КнигоЛенд» та інші бренди, чия продукція зберігалася на цьому складі. Пожежа охопила близько 10 тисяч квадратних метрів, є постраждалі, але без загиблих.

Це не поодинокий випадок. Ще 19 липня росіяни знищили склад видавництва «Книголав» (250 тисяч книжок), пошкодили видавництво MISON у Києві та офіс «Арк. Юей», а друкарня групи «Конві» втратила майже 250 тисяч підручників і 350 тисяч заготовок. Біденко наголошує, що втрати галузі вже сягають приблизно чверті її річного обсягу, і йдеться не про випадкові влучання.

Експерт нагадує, що поняття лібрициду запропонувала дослідниця Ребекка Кнут ще 2003 року, проводячи аналогію з геноцидом. Прикладом може слугувати обстріл боснійськими сербами Національної бібліотеки в Сараєві 26 серпня 1992 року, коли згоріло близько двох мільйонів книжок і документів, зокрема унікальні рукописи османського та австро-угорського періодів.

Головна мета таких атак, за словами Біденка, — не лише фізичне знищення книжок, а й зрив роботи видавництв, створення дефіциту підручників до нового навчального року та економічне виснаження галузі. Українська влада вже пообіцяла підтримку постраждалим підприємствам, а прем'єр-міністр доручив підготувати механізм фінансової допомоги.

Біденко пропонує конкретні кроки для порятунку книговидання: фінансування відновлення друкарень, страхування воєнних ризиків, підтримка бібліотек, боротьба з піратством, залучення інвестицій через спеціальний режим «Культурного простору», релокація підприємств і закупівля нового обладнання. Окремо він закликає до превентивного оцифрування унікальних фондів і документування кожного удару по культурній інфраструктурі як воєнного злочину згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року. ПАРЄ ще 2024 року визнала такі атаки умисною кампанією зі стирання української ідентичності.