Чорне море: чому партнерство України і Туреччини може змінити баланс сил

Експерт зазначає, що обидві країни мають великі, орієнтовані на стримування збройні сили, загартовані бойовим досвідом. Це робить їх природними користувачами та випробувальними майданчиками для власної оборонної промисловості — явище, рідкісне для Європи.

Окремо Касапоглу наголошує на розвинених екосистемах безпілотних систем в обох країнах, які охоплюють авіацію, наземну та морську робототехніку. Програми Baykar Akıncı та Kızılelma, а також корвети MİLGEM, що сприяють відновленню Військово-морських сил України, свідчать про багатовекторність цього партнерства.

Важливу роль у розвитку співпраці відіграв Bayraktar TB2. Анкара не встановлювала обмежень на бойове застосування цих систем, продовжувала постачання Україні протягом війни та не передавала аналогічних озброєнь Росії. Крім того, стратегічне зближення двох країн підкріплюється позицією Туреччини щодо Криму: вона не визнає незаконну окупацію та анексію півострова, зважаючи на міжнародне право та історичні зв'язки з кримськотатарською спільнотою.

Після війни співпраця, на думку експерта, має перейти від окремих угод до спільного виробництва двигунів, автономних систем, сенсорів, ракет, морських роботизованих систем і кораблів, а також їх обслуговування. Поєднання української здатності до адаптації, набутої під час війни, з турецькими виробничими потужностями стандарту НАТО може зробити дві найбільш боєздатні армії Європи ключовими для формування нового балансу сил у Чорноморському регіоні.

Таким чином, партнерство Києва та Анкари виходить за рамки звичайного військового співробітництва і перетворюється на стратегічний альянс, здатний впливати на безпекову архітектуру всього Чорноморського басейну.