Марія Бурмака: чому медіакритика важлива для суспільства

У вересні виповнюється 25 років «Детектору медіа», який раніше мав назву «Телекритика». З цієї нагоди видання попросило своїх читачів поділитися думками про його роботу. Серед тих, хто відгукнувся, — співачка й ведуча Марія Бурмака. Вона розповіла, як медіакритика вплинула на український інформаційний простір і що змінилося за чверть століття.

За словами Бурмаки, головний внесок «Телекритики», а згодом і «Детектору медіа» полягає в тому, що вони дали медіа зрозуміти: журналісти не є незаперечними авторитетами. На початку 2000-х журналісти звикли ставити гострі запитання політикам, артистам і чиновникам, але не собі. Поява ресурсу, який почав ставити запитання самим журналістам, викликала дискусії про те, де новини, а де маніпуляції, де аналіз, а де «джинса». Оскільки свобода слова стала однією з демократичних цінностей незалежної України, незручні запитання до медіа почали виникати і в суспільстві.

Бурмака знає медіа з обох боків: багато років працювала на телебаченні й радіо, викладала майбутнім журналістам, але водночас усе життя була персоною, про яку пишуть і говорять. За її словами, іноді відстань між тим, що ти сказала, і тим, що про тебе написали, вимірюється не сантиметрами, а «світловими роками», і майданчика для спростування написаного просто не було. Тому поява професійної медіакритики була дуже важливою.

За 25 років змінилося все: темники і розслідування про них, олігархічне телебачення і розвиток суспільного мовника, соціальні мережі, ютуб, телеграм-канали, тікток. Інформація поширюється різними способами, але одна проблема залишається незмінною: людину дуже легко переконати, що картинка на екрані — це і є реальність. Усі ці роки «Телекритика», а відтак «Детектор медіа» пояснювали: дивіться та слухайте не тільки те, що вам показують і кажуть, а й аналізуйте, як, хто і навіщо це робить.

Бурмака пригадує початок «Телекритики» у 2001 році, коли вперше прозвучало слово «темники», рух «Стоп цензурі!» часів Януковича, моніторинг медіа під час Революції Гідності. Вона також згадує історію з програмою «Музика для дорослих» на ТВі, про яку «Телекритика» писала тепло, та критику на свою адресу, яка теж була.

Серед найбезглуздіших пліток про себе Бурмака називає матеріал сайту «Один факт» від квітня 2024 року під заголовком «Марія Бурмака показала свою доньку Ярину, яку народила в 14 років». Хоч назву згодом виправили, заголовок досі зберігся в різних агрегаторах, і багато друзів пересилали його. Донька досі «підколює» маму. Це, за словами Бурмаки, чудова ілюстрація того, що помилка в медіа може жити довше, ніж її спростування.

Критика від «Детектору медіа», каже Бурмака, допомагала, хоч перша реакція на неї — «Ну чого так, я ж хотіла якнайкраще». Вона згадує жорсткий матеріал 2016 року про концерт на одному з каналів до Дня Незалежності, де порушувалося питання, що там робить Марія Бурмака, знаючи репутацію цього каналу. З такою критикою можна сперечатися, пояснювати обставини, але питання було поставлене, і на нього треба відповісти насамперед собі. Найважливіше, на її думку, те, що професійна критика — це не коли тебе обов’язково переконали, а коли після тексту ти змушена сформулювати чесну відповідь.

Трьома словами про «Детектор медіа» Бурмака називає: пильність, професійність, пам’ять. Пильність — бо видання бачить те, що не всі хочуть помічати. Професійність — бо критикувати медіа може тільки той, хто сам знає, як вони працюють. А пам’ять сьогодні, можливо, найважливіша, бо в країні, де люди часом швидко змінюють біографії, інтернет пам’ятає. І «Детектор медіа» теж.