Ракети КНДР у РФ: що означає розгортання північнокорейського підрозділу

У серпні 2026 року Росія почала розгортати у Воронезькій області, що межує з Луганщиною, північнокорейський ракетний підрозділ: 6 пускових установок КНДР і 120 балістичних ракет. Цей крок свідчить про поглиблення військової співпраці між Москвою та Пхеньяном.

За даними Головного управління розвідки Міноборони, Росія не має дефіциту ракет: щомісяця вона виробляє понад 200 крилатих і балістичних ракет. Зокрема, план на липень передбачав 60 ракет 9М723 для «Іскандер-М» (випустили 65), а також 87 ракет Х-101. Окремо Росія виробляє 50 балістичних ракет РМ-48У для С-400, а на 2026 рік заплановано понад 480 таких ракет — удвічі більше, ніж 2025-го.

Розгортання північнокорейських комплексів, на думку авіаексперта Анатолія Храпчинського, означає перехід конфлікту в інший геополітичний вимір. «Разом із технікою заходять штатні корейські екіпажі, які в реальній війні високої інтенсивності здобувають безцінний практичний досвід подолання західних протиракетних комплексів. Тобто на боці Москви відкрито діє ще одна країна з ракетно-ядерним потенціалом, і цей відпрацьований в Україні досвід Пхеньян уже завтра використовуватиме для тиску й шантажу союзників у своєму регіоні», — зазначив експерт.

У зоні потенційного ураження ракетами КНДР, за даними розвідки, можуть опинитися Сумська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська та Запорізька області. Втім, як пояснює Храпчинський, інтенсивність атак залежатиме не від кількості пускових установок, а від мети Росії та спроможності України відбивати удари. Росія свідомо планує атаки, розраховуючи критичне навантаження на систему ППО в конкретному секторі — для цього достатньо спрямувати балістичні цілі на один напрямок, створивши надвисоку щільність, яку не здатна перехопити жодна система у світі.

Оглядач авіапромисловості Аркадій Доценко наголосив, що північнокорейські ракети KN-23 мають гіршу стабільність ударів: примітивна система наведення дає промах у сотні метрів або кілометри, тож їх доречніше називати «засобом терору населення». Проте за умови штатного спрацювання фугасна бойова частина масою до тонни залишає значно масштабнішу вирву, ніж стандартна 480-кілограмова бойова частина «Іскандера-М». Фахівці можуть відрізнити застосування KN-23 від «Іскандера» за похибкою влучання та специфікою детонації ще до офіційного підтвердження.

Водночас Україна досі живе з дефіцитом ракет-перехоплювачів до Patriot, і переговори з партнерами поки не дали результатів. Храпчинський вважає хибним розрахунок лише на західну допомогу: «Перш за все ми маємо говорити про власні, технологічно незалежні спроможності створення рішень: від перехоплювачів до далекобійних ударних комплексів, які здатні бити у відповідь по джерелах загроз». Експерт закликає до асиметричної тактики — системного знищення російських пускових установок ще до запуску, зокрема далекобійними ATACMS та високошвидкісними AGM-88 HARM.

Окрема деталь: із квітня 2026 року Росія призупинила серійне виробництво аеробалістичних ракет «Кинджал», переорієнтувавши ресурси на «Іскандери». У ГУР пояснили, що ракета перебуває на стадії доопрацювання через проблеми з точністю. Доценко пов’язує це з накопиченням помилок інерційної системи під час польоту, на що впливають протидія РЕБ, спуфінг GPS, боковий вітер і навіть гравітаційні відмінності.

Підсумовуючи: Росія не зменшує темпів виробництва ракет, залучає північнокорейську балістику для підтримки високої інтенсивності ударів і свідомо тисне на дефіцит української протиповітряної оборони. Відповідь України, за словами експертів, має бути не лише оборонною, а й асиметричною — з ураженням ворожих пускових комплексів до моменту запуску.