Коли Кремль сяде за стіл переговорів: що означає формула BATNA для України

Питання про переговори з Росією дедалі частіше виносять у публічну площину, але зміст дискусії зміщується з «коли» на «за яких умов». Саме так була побудована аналітична панель Is There a Window for Negotiations Now у межах щорічної зустрічі Yalta European Strategy у Києві. У ній взяли участь керівник Офісу президента Кирило Буданов, дипломатичний радник британського прем'єра Джонатан Пауелл, радники з нацбезпеки Німеччини, Франції та Італії — Ґюнтер Заар, Емануель Бонн і Фабріціо Саджо, а також член української переговорної групи Давид Арахамія.

Буданов окреслив стан російської економіки як такий, що зазнає дедалі глибших втрат від далекобійних ударів і санкцій. За його словами, бойовий потенціал Росії ще значний, але нафтогазовий сектор зазнає масштабних збитків, а проблеми з експортом у Чорному морі стали взаємними. Як показові приклади він навів погіршення фінансового стану ВТБ і падіння ринкової капіталізації Газпрому з 270 мільярдів доларів до 30 мільярдів. Водночас він застеріг від ілюзій щодо швидкого виснаження ворога: багато залежить від ситуації на фронті та інтенсивності ударів у відповідь. Кремль, за його словами, намагається обходити обмеження через 21-й пакет санкцій, а російські олігархи, зокрема Усманов і Фрідман, досі розраховують уникнути відповідальності. Окремо Буданов наголосив, що українська армія налічує 145 бригад — для порівняння, Польща має близько 30, а більшість країн ЄС — менше 10 — і здатна бути ключовим щитом для континенту.

Пауелл запропонував відійти від теоретичних уявлень про «дозрівання» конфлікту та спиратися на практичну концепцію BATNA — найкращу альтернативу переговорній угоді. Логіка проста: завдання України та союзників — зробити альтернативу мирній угоді для Путіна значно гіршою, ніж її укладення, а власні позиції на полі бою та в майбутньому договорі — сильнішими. Він нагадав, що дипломатія рідко дає результат з першої спроби: у Північній Ірландії мирному врегулюванню передували три невдачі — Саннінгдейлська угода 1972 року, Англо-ірландська угода 1985 року за Маргарет Тетчер і Декларація Даунінг-стріт 1992 року Джона Мейджора. Кожен із цих етапів, за його словами, заклав підґрунтя для підсумкового успіху. Посилаючись на Шимона Переса, Пауелл зауважив, що сторонам часто бракує не розуміння фіналу, а постійного переговорного тунелю. Він також відзначив покращення позиції Дональда Трампа щодо України після саміту G7 в Евіані, де американська сторона переконалася в реальних успіхах ЗСУ на лінії фронту.

Окремий блок дискусії стосувався гарантій безпеки. Ґюнтер Заар повідомив, що Берлін зняв попередні обмеження на застосування військової допомоги та нині є найбільшим донором України в Європі. Німеччина ініціювала пакет на 90 мільярдів євро в ЄС наприкінці минулого року та посприяла фіксації зобов'язань на 70 мільярдів євро під час саміту НАТО в липні. Оскільки пряма допомога США може коливатися, Європа розробляє фінансовий міст у межах Багаторічної фінансової рамки ЄС, розрахований до початку 2028 року. Серед напрямів безпекової стратегії — «стратегія оборонного їжака», застосування Статті 42.7 Договору про ЄС ще до повноправного членства в НАТО та оборонна інтеграція через спільне виробництво дронів, штучного інтелекту, квантових технологій і мікрочипів, про що говорив Емануель Бонн. Фабріціо Саджо додав, що європейська безпека неможлива без участі ЄС, а поетапна інтеграція України в європейські інституції є безальтернативним шляхом.

Давид Арахамія припустив, що Кремль може виявити готовність до відновлення консультацій у жовтні, після виборів до Держдуми РФ. Головною перешкодою він назвав жорстку автократичну систему Росії: якщо Україна спирається на громадянське суспільство та демократичний консенсус, то в РФ рішення ухвалює одна людина. Модератор нагадав поширену в дипломатичних колах історію про те, як очільника МЗС РФ Сергія Лаврова запитали про коло консультантів російського диктатора, і той відповів, що Путін зважає лише на трьох історичних постатей — Петра Першого, Катерину Другу та Івана Грозного. Відповідно, стратегія українських дипломатів полягає у виході на тих в оточенні Путіна, хто виступає за припинення війни, та в залученні медіаторів із країн Близького Сходу й БРІКС.

У дискусії лунали й гостріші позиції. Німецький євродепутат Міхаель Ґалер закликав негайно надати Україні ракети Taurus, щоб зупинити війну на знищення проти українських міст, супермаркетів та енергетики, а також уразити виробничі потужності ракет «Кинжал», «Іскандер» і Кримський міст. У відповідь депутат Бундестагу Родерих Кізеветтер підкреслив, що хоча Німеччина спрямовує 12 мільярдів доларів (0,3% ВВП), країни Балтії та Скандинавії виділяють до 2% свого ВВП на допомогу Україні. Колишній президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес зауважив, що формат E3 (Британія, Франція, Німеччина) не може ухвалювати рішення за весь Євросоюз, тож до процесів мають бути залучені всі 27 країн-членів.

Підсумок Буданова був прямим: європейським лідерам не варто надто повільно усвідомлювати загрозу, бо в разі подальшого зволікання Росія не залишить Європі часу на роздуми, а ворожий чобіт просто виб'є двері європейського дому. Лише непорушна єдність України, Євросоюзу та США здатна заблокувати цей сценарій. Практичний висновок дискусії для людей і країни такий: переговори не почнуться від доброї волі агресора — вони стануть можливими тоді, коли воєнний шлях для Кремля виглядатиме як неминуча катастрофа, а для України працюватимуть довгострокові фінансові, оборонні та політичні гарантії.