Так бачать художники: переваги та підводне каміння одеських муралів

Навіщо Одесі потрібні мурали та проект «Одесаріум»?

У коментарі для Opinion кураторка «Одесаріуму» Олена Орлова розповіла, що проект має водночас дві цілі, і обидві з них так чи інакше спрямовані на користь для міста.

«Перша, короткотермінова, ціль – це новий проект, емоції людей, радість і прикраса міста, стін будівель, щось нове. Це інформаційний привід вкотре поговорити про Одесу. Довготермінова – це інформація в інтернеті та соціальних мережах від авторів робіт, котрі їдуть додому щасливими та задоволеними, пишуть про власні враження, наше місто, нашу країну. Можливо, іншого разу вони б не мали можливості завітати до нас, деякі з художників навіть не знали, що є таке місто. Хочеться, аби Одесі дякували, аби ми наздогнали за кількістю та якістю муралів Київ», – розповідає кураторка проекту.

За яким принципом обираються локації та тематика робіт?

Мурали, створені в рамках проекту «Одесаріум», часто викликають подив у містян, адже мало хто очікує впродовж прогулянки побачити на фасаді будинку величезного тюленя. Олена Орлова розповіла нам, за яким принципом обираються майбутні «полотна» та хто визначає, якою буде нова картина.

«Проект розпочався доволі спонтанно, у нас був лише місяць до початку робіт. На своїй сторінці у Facebook я розмістила інформацію, і люди з усього міста почали пропонувати можливі локації. Усього вийшло близько ста стін, і вже з них ми обирали найбільш відповідні до вимог. Стіна має бути рівномірною, бажано проїзною та добре прохідною, без якихось затемнень чи вікон. Склавши певний перелік можливих локацій, ми віддаємо його авторам, аби вони обрали найбільш привабливі для себе, і вже під локації ми збираємо всі необхідні дозволи.

Малюнки та макети художники не погоджують, і в цьому їхня перевага і недолік водночас. Вони всі дуже творчі люди, гіпертворчі. Якщо хтось із них хоче намалювати тюленя – буде тюлень. Це одне з головних питань: чому на вулиці Пушкінській намальований не Пушкін, а на Тираспольській площі – не Тирасполь? Тому що художники так це бачать. Всі вони – соціальні активісти, котрі виступають за сім’ю, кохання, тварин та мир. Тобто вже на самому початку передбачається, що нічого поганого вони не намалюють: ані чогось вульгарного, ані закликів до війни чи чогось політичного. Тому тут ми закриваємо очі та робимо крок уперед разом із ними», – поділилася Олена Орлова.

За словами кураторки «Одесаріуму», нині планується зібрати упродовж зими нову базу локацій і художників та отримати всі необхідні дозволи. Більшість робіт виконана в жанрі реалізму, але в планах проекту – представити в одеських муралах якомога більше різних художніх жанрів.

Яка реакція влади міста на подібні проекти?

Міський голова Генадій Труханов зазначив, що перші спроби створення муралів відбулися ще близько трьох років тому, а новий проект, за його словами, дає можливість Одесі лунати на весь світ.

«Более трех лет назад у нас возникла идея об использовании стрит-арта для создания новых достопримечательностей города. Первые попытки – Карантинный спуск, конечная остановка трамвая №5 в Аркадии и другие работы одесских художников. Сегодня мы идем дальше – в Одессу приглашены художники-муралисты с мировым именем для расширения экспозиции. Они с энтузиазмом откликнулись на наше предложение, а самое главное – они с удовольствием рассказывают об Одессе и своих работах на страничках в соцсетях. А значит, Одесса звучит на весь мир!» – розповів Генадій Труханов.

Чи всі одесити задоволені таким проектом?

Одеський журналіст Денис Соколов, коментуючи тему нових муралів, зазначив, що дивитися треба не лише на новий малюнок, але й на те, що відбувається поруч із ним.

«Мэр открывает мурал на доме, изъеденном плесенью. На соседней пятиэтажке отвалился кусок фасада, а из стен торчат шланги для кондиционеров. Внизу притаился трейлер по продаже колбасы. Где-то сзади окно превратилось в элегантный балкон. Как бы одним словом обозначить этот урбанизм?» – написав Денис на своїй сторінці у Facebook.

За якими правилами мають створюватись мурали?

Одеса – далеко не перше місто, на будівлях якого почали з’являтися мурали. Нині центром такого мистецтва є Київ. Opinion звернувся до Каті Тейлор, кураторки галереї  Invogue#art та засновниці київського простору Port creative hub, аби дізнатися, що споріднює одеські мурали зі столичними, та як саме має реалізовуватися подібна ініціатива.

«Само по себе явление не имеет негативной окраски. Она появляется в зависимости от обстоятельств. Есть прекрасные работы, которые демонстрируют силу художественного высказывания. Вообще мурал – это монументальная живопись с тысячелетней историей. И в этом смысле Микеланджело – тоже муралист. Но то, что с муралами происходило два года назад в Киеве, и то, что сейчас происходит в Одессе, – это нонсенс. В том числе потому что с помощью этого местная власть вместо реставрации зданий занимается реставрацией своего имиджа», – розповідає Катя Тейлор.

«Если говорить об урбанистике, то у города есть свои правила и законы. Если здание уродливое, то мурал его не спасет. А это, как я понимаю, именно то, что пытаются сейчас реализовать в Одессе. Если здание красивое, то зачем нужен рисунок? Если бы архитектура на самом деле нуждалась в дополнительном украшательстве, тогда, наверное, все города мира были бы украшены картинками. Но это не так. Архитектура самодостаточна.

Мне кажется, муралы имеют право на жизнь в городе, но, скажем, в индустриальном районе, на неработающих заводах и фабриках, где сама эстетика места позволяет творить, что угодно. Также они могут быть спонтанными, подходящими под функцию и дух места. И не обязательно огромными. Если же работу намерены реализовать на торце жилого здания или в жилом районе, она обязательно должна быть одобрена местным сообществом. Ее размер, цвета, сюжет. И если они против, то работа не может быть реализована ни при каких обстоятельствах», – зазначає кураторка Invogue#art.

У чому ризик та відповідальність творців муралів?

Створення нових муралів на одеських будівлях прокоментувала для Opinion львівська художниця, поетеса та дизайнерка текстилю Аліна Звіздецька.

«Одеса завжди виділялася своїм шармом – особистою особливою атмосферністю. Мурали – цікавий вид мистецтва, що, як на мене, може вдало доповнити міські ландшафти. Щодо вибору місця та зображення – вже справа суб’єктивна, справа художника та міської влади, і чи завжди все доречно – не факт. Адже мурал – це не якась там картинка метр на метр, яку можна сховати після експозиції. Малюнок в розмірі будинку нікуди не сховати. І потрібно розуміти всю відповідальність перед людьми, яким споглядати це мистецтво доведеться щодня, бо хтось у тому будинку таки живе. Тому річ це дуже серйозна і ризикована. Власне, мені траплялося досить мало муралів із тих, які дійсно сподобались, але це справа смаку. Я завжди підтримую естетичне, і якщо все вдало, то чому б і ні?» – розмірковує Аліна.

Як реагують на мурали одеські художники?

Одеський художник Олександр Ройтбурд ще минулого року на своїй сторінці у Facebook відреагував на один із перших великих муралів у місті. Тоді Олександр закцентував увагу на тому, що роботу виконав закордонний митець, тоді як в Одесі доволі багато не менш талановитих художників. «Я не знаю, кто принимал это мудрое решение, но в Одессе, например, живет такой себе Apl315 из высшей лиги мирового граффити. Киевский Waone Interesni Kazki с радостью сделал бы в Одессе стенку. Не говоря о том, что в Одессе в 60-70-80-90-х годах была самая продвинутая в Украине школа монументалки, и сегодня все эти маринюки-цюпки-стовбуры-савченко-басанцы-стрельниковы-светы юсим, слава Богу, живы, в основном здоровы и, к сожалению, полузабыты», – написав тоді Ройтбурд.

Прокоментував на своїй сторінці Олександр Ройтбурд і цьогорічні мурали, створені в рамках проекту «Одесаріум». «Посмотрел на очередной мурал, которым прямо сейчас уродуют брандмауэр в одесском санатории Чкалова, расстроился. Хотел рассказать о том, что лет 40 назад одесская монументалка, неотделимая от одесского нонконформизма, была одной из самых интересных локальных школ в совке и уж точно самой продвинутой в Украине. Хотел запостить фотки одесских росписей и мозаик 70-80х годов – Егорова и Морозова, Маринюка и Цюпко, Стрельникова и Шопина, Пасховера, Бедратого и иже с ними. Чтобы сравнили и оценили степень деградации. Не нашел в сети ни одного изображения, кроме мозаики Цюпко на поскотовской школе. И та – из книжки милых киевских искусствоведок. Вопрос: почему это я называю Одессу пгт Одессочка?» – прокоментував   одеський художник.

Текст: Дмитро Журавель

Фото: Сергій Ляшонок