Попри те, що питання скасування депутатського імунітету в Україні перманентне, досі не всі народні обранці навчилися правильно вимовляти слово «недоторканність». З їхніх уст нерідко можна почути «недоторканість» (з наголосом на другому звуці «о», а «н» без подвоєння). Це ж слово означає цнотливу, непорочну особу, якої ніхто не торкався. Навряд чи таке визначення можна застосувати до українських парламентаріїв. Їм і самим воно не сподобалося б, якби вони глибше розумілися на предметі. Однак не філологічні нюанси є наріжним каменем проблеми, котра нещодавно знову виплила на поверхню і поруч з іншими вимогами вилилася в протести під стінами Верховної Ради.
Чи дійсно нині депутати й президент поставили за мету скасувати чи, правильніше, обмежити недоторканність народних обранців, чи просто вкотре вирішили потовкти воду в ступі? Чи буде нарешті доведено справу до логічного завершення? І чи треба взагалі позбавляти парламентаріїв імунітету?
Привілей чи необхідність?
Особливо гарячим головам слід нагадати, що депутатська недоторканність – не особистий привілей, а складник статусу народного депутата України. Вона гарантована Конституцією (стаття 80) і необхідна для того, щоб посадова особа, обрана до найвищого законодавчого органу країни, без перешкод і з користю для виборців могла виконувати свої функції. Виходить, якщо прибрати імунітет, то спроби депутатів покращувати життя громадян (даруйте за скомпрометовану політиками фразу) стануть значно примарнішими, причому не з їхньої вини.
Тут якраз прихований маніпулятивний момент, який розхитує човен недоторканності. Бо ж природна недовіра українців до влади, яку вони обрали, та негативний досвід діяльності цієї влади чи її бездіяльність, засвідчують: народні обранці не надто і прагнуть робити життя народу кращим. А недоторканність їм потрібна переважно для того, щоб безкарно грабувати країну, уникати кримінальної відповідальності за свої злочини. Нерідко особа з грішми, нажитими нечесним шляхом, іде в депутати заради того, щоб заховатися під парасолькою імунітету і в такий спосіб не потрапити до в’язниці.
Усе це дійсно трапляється, і нагадування про це викликає у громадян бурю негативних емоцій і невідворотне бажання зрівняти всіх у правах. Однак якщо вимкнути емоційний складник, то стане зрозуміло: можливо, справа не в недоторканності як такій, а в претензіях до дій окремого парламентарія, його відповідальності. До того ж, чи панькалися б правоохоронці під час вуличних акцій Революції Гідності з опозиційними депутатами й активістами, яких парламентарії захищали, якби в народних обранців не було імунітету? Тоді недоторканність пішла на користь не тільки купці начебто привілейованих осіб.
До слова, депутатський імунітет є в усіх розвинутих демократіях. У кожній державі свої нюанси, але, приміром, у багатьох європейських країнах використовують подвійний захист парламентарія. Це невідповідальність депутата перед судом за його голосування чи виступи під час виконання обов’язків і його недоторканність як свобода від затримань, арештів, переслідування в судовому порядку без згоди на те парламенту.
Човен розхитують, але не перевертають
«Йдеться про обмеження депутатського імунітету, і народних депутатів не каратимуть за політичну діяльність, – прокоментував Opinion ситуацію Валерій Димов, політичний експерт. – По-перше, це відповідає засадам демократичних цивілізованих країн. По-друге – очікуванням громадян. І по-третє, таке обіцяли чи не всі народні депутати. Це було навіть прописано в коаліційній угоді, до котрої належали п’ять політичних партій за результатами виборів після Євромайдану. Тому давно це потрібно було робити, а не відкладати питання у довгу шухляду».
Отже, Верховна Рада направила на розгляд Конституційного Суду два відповідних законопроекти. Один із них ще 19 липня 2017 року за реєстраційним номером 6773 внесла до парламенту група народних депутатів, а другий (реєстраційний номер 7203) – 17 жовтня цього ж року президент України. Обидва проекти законів пропонують вилучити норму статті 80 Конституції, відповідно до якої «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Норма про те, що «народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп», залишається.
Документи практично ідентичні. Відмінність у термінах: депутатський законопроект у разі його ухвалення набере чинності одразу після опублікування, а президентський – лише з 1 січня 2020 року. Останній стосуватиметься вже нового складу парламенту.
У Верховній Раді реєструвалося чимало проектів законів, направлених на обмеження чи скасування недоторканності різних посадових осіб. Після Революції Гідності народні обранці розглядають це питання вже вдруге. Ще на початку 2015 року президент Петро Порошенко пропонував позбавити недоторканності депутатів та суддів. Законотворці тоді теж направили документ до Конституційного Суду. Висновок: окремі його положення відповідають Основному Закону, але є низка застережень щодо недоторканності суддів. Утім, цей документ знятий із розгляду Верховної Ради.
Будь-який законопроект, що потребує змін до Основного Закону, парламент має ухвалити у другому читанні конституційною більшістю. Це і ставало головною причиною того, що не вдавалося обмежити депутатський імунітет – не вистачало понад 300 голосів. Тобто човен недоторканності вряди-годи політики активно розхитували, але без надмірної сили, щоб бодай не перевернути його. Навіть найбільші прихильники обмеження імунітету серед депутатів навряд чи щиро хотіли довести справу до кінця.
Проте не всім народним депутатам вдалося зберегти імунітет. За 26 років незалежності Верховна Рада позбавила недоторканності півтора десятка парламентаріїв. І якщо в дев’яності й нульові роки прецедент ставався один раз на кілька років, то після подій Євромайдану жертвували кількома народними обранцями в рік. Тільки в 2017 році не пощастило чотирьом. Загалом, після Революції Гідності втратили імунітет від кримінального переслідування 10 народних депутатів (9 із них – цього скликання). Жоден так і не опинився за ґратами. Одному – Ігорю Мосійчуку – недоторканність повернули.
Ризики неухвалення
Як розвиватимуться події: чи зволікатимуть з питанням обмеження недоторканності Конституційний Суд і Верховна Рада?
«Думаю, що Конституційний Суд надасть висновок у терміни, визначені законодавством, – розповіла Opinion Олеся Яхно, політичний експерт. – Але набагато важливіше, чи готові народні депутати реально проголосувати за це. Маю на увазі 300 необхідних голосів у другому читанні. Багато депутатів, на мій погляд, намагаються за рахунок процедури це питання або завалити, або максимально відкласти, але на словах доводячи, що нібито кожен із них є найбільш палким прихильником скасування недоторканності.
Намагання все об’єднати в один пакет, за що виступає частина фракцій, маю на увазі закон про імпічмент президенту та суддівську недоторканність, – спекулятивна позиція. Це означає затягнути процедуру, ускладнити її. Ніхто не заважає депутатам паралельно напрацьовувати і подавати закон про імпічмент».
Валерій Димов вважає, що ні судді, ні депутати зволікати не стануть:
«Думаю, Конституційний Суд в оновленому складі, враховуючи прискіпливу увагу до того, як обиралися судді, і були навіть певні протести, на які вказували наші міжнародні партнери, не захоче брати на себе відповідальність, чого воліли б народні депутати. Він у максимально короткі терміни винесе вердикт стосовно змін до Основного Закону – вирішить, що законопроекти відповідають конституційним нормам. А депутати ухвалять їх упродовж цієї і наступної сесій Верховної Ради. Вони не затягуватимуть».
І експерти, і самі народні обранці схиляються до того, що найвірогідніше переможе проект закону, ініційований главою держави. «У нашій країні є шанси у будь-якого законопроекту, якщо це від президента», – лаконічно повідомив Opinion Олександр Мирний, колишній народний депутат України. А Олеся Яхно переконана: «Єдиною реалістичною ініціативою є те, що депутатська недоторканність буде обмежена вже з наступної каденції парламенту. Депутати цієї каденції ніколи не проголосують за те, щоб добровільно себе зробити відкритими і вразливими для правоохоронних та антикорупційних органів». Тобто йдеться про 2020 рік – термін, визначений президентом.
Можливість рецидиву
Якщо допустити, що депутатську недоторканність невдовзі таки буде обмежено, то чи можливий у майбутньому зворотній процес? Тобто народні обранці наступних каденцій виступлять за повернення імунітету в тому вигляді, який існує нині. Адже чому конституційну реформу можна «совати» туди-сюди, а питання недоторканності – ні? Погляд Олесі Яхно:
«Насправді рішення Януковича в 2010 році скасувати політреформу через Конституційний Суд було і порушенням законодавства, і реальним переворотом. Повернули Конституцію, яка діяла до 2010 року. Але ця норма була скасована. Справжня ж недоторканність якраз і є в тому форматі, в якому вона нині пропонується. При виконанні депутатом своїх безпосередніх політичних обов’язків ніхто з нього не зніматиме недоторканність. Він може в залі обстоювати будь-яку позицію, і його не притягуватимуть до відповідальності. Йдеться про звичайні правопорушення. Якщо депутат здійснив злочин, когось убив, щось украв, то він має нести таку ж відповідальність, як і будь-який інший громадянин».
Своє слово має сказати й Венеціанська комісія. А вона вже робила висновок стосовно знятого з розгляду Верховної Ради попереднього президентського законопроекту: в парламенті не може бути вседозволеності, однак народні депутати мають бути захищені від політичних переслідувань. Не виключено, що комісія цей вердикт повторить.
Утім, нинішню спробу обмежити депутатську недоторканність чимало експертів вважають чи не найбільш реальною. Повної переконаності в тому, що це обов’язково станеться, ні в кого немає. Не виключено, що після висновків Конституційного Суду питання вкотре «загубиться» у парламенті, який на той час розглядатиме більш нагальні проблеми. І згодом народні обранці знову спекулюватимуть на недоторкАнності, плутаючи її з недотОрканістю.
Текст: Віктор Цвіліховський
