Останніми роками Куяльницький лиман знову наповнюється водою, місцева природа оживає, але навколо – руїна. Грязелікувальний санаторій «Куяльник» – найстаріший в Україні й унікальний за тими цілющими властивостями, які є в грязі й воді лиману – продовжує руйнуватися.
Планшет на колінах Юлії – чи не єдиний натяк на XXI століття. Все інше, що оточує жінку на огородженій території з краєвидом на Куяльницький лиман, виглядає так, ніби зараз 1980-ті роки, і це її перший відпочинок у санаторії «Куяльник». «Нам із чоловіком подобається тут, як можна не любити це місце? Сонце, цілющий лиман, природа. Це корисно для здоров’я», – говорить 60-річна сумчанка, яка майже щороку приїжджає в Одесу лікуватися сульфідно-муловими грязями. Сидить вона на старій лавці посеред невеличкого доглянутого парку – покладаючись на розповіді відпочивальників, це єдине оновлене місце курорту за останні декілька років. Навколо височіють три 16-поверхові житлові «радянські» корпуси, і один із них вже давно перетворився на руїну; трохи далі розміщуються поліклініка, будинок культури та найстаріша частина санаторію – лікувальний корпус 1892 року, адаптований під східний стиль із псевдоруськими формами (частина його – теж руїни).
«Куяльник», який на момент свого заснування складався лише із дерев’яних теплих парників і холодної купальні, був збудований молодим, енергійним та ерудованим лікарем Ерастом Степановичем Андрієвським у 1833 році. Дізнавшись про цілющу силу мула і вод Куяльницького лиману, він зумів переконати міське правління в необхідності створення тут лікувального закладу. Це був один із перших курортів Російської імперії, слава про який скоро рознеслася всією країною і за її межами. У 1851 році Андрієвський переїхав на Кавказ, і, високо оцінивши заслуги російського прогресивного лікаря, Одеса спорудила йому пам’ятник, який досі стоїть біля входу до найстарішого корпусу, та назвала його ім’ям одну з вулиць у районі Пересип.
Довгі роки Куяльницький курорт животів: міська рада перетворила лиман у солепромисел, де щорічно видобувалось 3-4 млн пудів солі. Тільки наприкінці ХIX століття дешевша кримська озерна і донецька кам’яна солі почали витісняти з ринку одеську, що стало порятунком для курорту (пам’ять про «соляні епопеї» збереглися понині в назві семи провулків Пересипського району; вони так і називаються – Соляні).
Нову главу в історії курорту написав доктор Бертензон, завдяки якому були побудовані нова лікарня на 15 кабін, сім будиночків з 80 мебльованими кімнатами, ресторан, висаджено парк і підведено залізницю, що з’єднала лиман із морським портом і залізничним вокзалом. Але тільки за радянських часів «Куяльник» став справді народною оздоровницею: були впроваджені нові, більш ефективні методи лікування, значно розширилася пропускна здатність грязелікарні. Славився курорт і мінеральною водою столового типу – тут побудований завод, який щорічно випускає до 30 мільйонів пляшок корисного «Куяльника».
«Коли ще був СРСР, жилось легше», – каже Юлія. Тоді вони з чоловіком відпочивали в «Куяльнику» безкоштовно, а сьогодні платять зі своєї кишені. Колись цей величний курорт, звичайно, втілював радянську концепцію відпустки Homo Soveticus; відпочинок був цінний – про це зазначалося у Кодексі праці 1922 року, а також у Конституції 1936 року, яка гарантувала громадянам «право на відпочинок».
Відпочинок був здоровим, терапевтичним і цілеспрямованим – основна його мета полягала у тому, щоб радянська трудяща людина оговталася від важкої праці й дихнула нове життя в свої тіло і розум. Для цього Кремль побудував сотні санаторіїв по всій країні, де люди раз на рік проводили свої двотижневі канікули, що фінансувалися державою, під наглядом турботливих медичних працівників; вони піклувались про все – від дієти до засмаги, стежили, щоб їжа була поживною. «Будинки відпочинку та санаторії стали майстернями з ремонту робітників», – зазначає професор історії в Університеті штату Іллінойс Діана П. Коенкер, яка досліджувала ідею відпусток у СРСР. «Вони пропонували структурований відпочинок і медичні методи лікування, які дозволили б працівникам відновити свої сили й енергію для роботи на рік вперед».
Здоров’я для тіла і меншою мірою для душі було важливим, і отже, не тільки відпочинок, а й медична допомога були потрібними. Римляни створили концепцію бальнеотерапії (від латинського balneum – «ванна») як лікування захворювань шляхом занурення в натуральні мінеральні джерела – Радянський Союз переробив її відповідно до принципів марксизму.
Через двадцять шість років після розпаду СРСР деякі з цих санаторіїв все ще використовуються як санаторії, а інші – для того, щоб томитися і руйнуватися. Нині «Куяльник» належить до другої категорії. Тут немає жодних масажів з ароматерапевтичними маслами або гарячих занять йоги під час заходу сонця. Через ідеологічні основи свого минулого санаторій, як і раніше, скоріше утилітарний, ніж розкішний. Утопічні ідеали, на яких були засновані радянські оздоровниці, також означають, що тут панує набагато сильніше почуття спільності та товариства – звідси персонал «Куяльника» віддано служить своєму директору та відмовляється коментувати серйозні проблеми курорту, а відпочивальники похилого віку, які ще не позбулися тієї насадженої штучної «ідеї відпустки», досі приїжджають сюди, незважаючи на безлад. Для них це вже традиція.
Архітектура житлових корпусів санаторію – зустріч дешевого примітивізму з постконструктивізмом: наприклад, всередині житлової будівлі № 1 вас вітають великі мармурові статуї Білосніжки, гнома та Змія Горинича під аркадою, дешеві дивани, переривчастий Wi-Fi, табличка 20-річної давності «Лифт обслуживает только нечетные этажи», потріскані стіни й малюнки полуниці, каченят та інших істот на склі вхідних дверей до кожного поверху. Вільних номерів майже немає – і так буде до кінця осені. Потім санаторій зачинять на зиму і вимкнуть опалення в усіх корпусах, окрім поліклініки. Робиться це задля економії грошей, причому, як пишеться в рекламних матеріалах «Куяльника», «всі заощаджені кошти санаторій направить на інші цілі». Цікаво, на які саме? Враховуючи, що з кожним новим сезоном букет застарілих проблем залишається: зношене технологічне обладнання, «радянська» матеріальна база корпусів, члени персоналу похилого віку тощо.
«Куяльник» належить приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». На їхньому рахунку як мінімум ще 20 українських санаторіїв, і виглядають вони також невтішно. У 2011 році ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» назначило на посаду комерційного директора «Куяльника» одного із своїх колишніх керівників Араіка Погосяна: в одному з іміджевих матеріалів курорту, опублікованих на нині недійсному сайті eho-ua.com Погосян хвалився, як «не так давно в санаторії побував голова правління ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” Микола Васильович Субота, який оглянув всі підрозділи санаторного комплексу, поспілкувався з персоналом і навіть спустився в підвал грязелікарні, що викликало приємний “шок” у працівників, оскільки за всю історію існування установи жодний керівник не робив цього». Схоже, що власники, домовившись між собою, навмисно закривають очі на плачевний стан «Куяльника» та просто висмоктують цілющі соки із золотого дна лиману. Отже, саме корупційна схема стоїть на шляху до кардинальних змін відомого курорту?
Балакучі відпочивальники нишком кажуть, що керівництво санаторію та інші його співробітники користуються тим, що у «Куяльнику» близько 50 % гостей – люди з обмеженими можливостями, які «просто не можуть заперечити, пожалітися або посваритися з кимось через якість обслуговування чи умови проживання». Звичайно, є і ті гості, кого не влаштовують постійні черги, застарілі номери або балкони в аварійному стані, але шанс подолати хворобу за допомогою спеціальних процедур та цілющих властивостей лиману перекриває усі незручності. «Скільки колясочників встало після «Куяльника»! А одна моя знайома вилікувала безплідність і зараз виховує дитинку», – розповідає відпочивальниця Олена, стоячи на березі лиману та розмазуючи чудодійні грязі по своєму тілу, що сприяють зменшенню запальних процесів, зміцнюють імунітет і відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму, а також широко використовуються в лікуванні безпліддя.
До їдальні санаторію сторонніх не пускають, але на оновленому сучасному сайті «Куяльника» хваляться, що гостям тепер пропонується «шведський стіл», і під фотографіями із різними стравами присутні нескромні підписи типу «Вкуснейший борщ в санатории “Куяльник”» та «Замечательные супы в санатории “Куяльник”». Люди по-різному коментують таке європейське нововведення: декого все влаштовує, а дехто жаліється, що «із м’яса є лише курятина, хоча в меню зазначені свинина та яловичина» і що «у липні взагалі фруктів не було, а помідори дістаються тим, кому пощастить».
Невідомо, чи вирветься «Куяльник» зі свого замороженого у «совєтському» часі стану, але єдиний його порятунок – це зацікавлені інвестори, які, на відміну від «Укрпрофоздоровниці», здатні оцінити оздоровчий туристичний потенціал «Куяльнику» (а він, безумовно, унікальний!) та підвищити можливості санітарного комплексу, яких надзвичайно багато.
Текст: Ірина Давиденко
Фото: Ірина Давиденко, Ната Чернецька
