Відтік капіталу з РФ перевищив річний обсяг її економіки: що це означає

Російська економіка десятиліттями працює в режимі постійного вивезення капіталу. За підрахунками Центру макроекономічного аналізу та прогнозування, за 2001–2025 роки з реального сектору країни витекло понад 110% ВВП, а з економіки загалом — близько 130% ВВП. Це не разовий сплеск, а хронічна тенденція: упродовж останніх десяти років реальний сектор щороку втрачав у середньому 3% ВВП.

Найгостріші піки припали на кризові моменти. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення в Україну, за кордон вивели близько 12% ВВП — рекорд за весь період спостережень. Причини цілком конкретні: масовий вихід західних компаній із російського ринку та еміграція сотень тисяч громадян, які вивозили заощадження й кошти від продажу активів. Схожий за масштабом відтік — понад 10% ВВП — стався 2014 року, після окупації Криму та першої хвилі санкцій. Порівнянний рівень Росія переживала лише під час глобальної фінансової кризи 2008–2009 років.

Для країни з таким рівнем доходу це надзвичайно високі показники. В Угорщині, Словаччині чи Таїланді чистий відтік капіталу тримається нижче 1% ВВП на рік, в Аргентині та ПАР — нижче 0,5% ВВП, а Болгарія, Польща, Єгипет, Індія та Бразилія взагалі отримують чистий приплив капіталу. Іншими словами, Росія втрачає ресурси, які за інших умов могли б працювати на її ж економіку. У 2025 році показник знизився до менш ніж 2% ВВП через скорочення чистих виплат підприємствами за кордон, але в дослідженні зазначають: незрозуміло, наскільки стійкою є ця зміна.

Окрема проблема — прозорість. Раніше Центробанк РФ публікував дані про виведення капіталу приватним сектором, та після початку повномасштабного вторгнення їх засекретили. За наявною статистикою, за 1994–2021 роки відтік сягнув 907,4 млрд доларів, а нині, найімовірніше, перевищив 1 трлн доларів. Це більше, ніж золотовалютні резерви РФ, які станом на 1 вересня 2026 року становили 769 млрд доларів.

Що це означає для самої Росії? Постійний відтік капіталу означає менше інвестицій у виробництво, слабше зростання зарплат і менше ресурсів на відновлення інфраструктури. Водночас прокремлівські економісти пропонують боротися з явищем адміністративно: оподатковувати іноземні активи російських компаній та провести амністію виведених коштів із фіксованим збором за повернення до РФ. Наскільки дієвими будуть такі кроки — питання відкрите, адже причина відтоку лежить не лише в податковому режимі.

Для України та її партнерів ці цифри мають і практичне значення. Вони показують, що санкційний тиск і вихід західних компаній справді змінюють поведінку російського бізнесу, але не зупиняють вивезення капіталу повністю. Отже, ефективність подальших обмежень залежатиме від того, наскільки вдасться перекрити канали, якими гроші й далі залишають країну.