Чорне море як спільний простір: що стоїть за оборонним зближенням України й Туреччини

За словами засновника платформи «Політика і стратегія» Кемаля Киси, Україна і Туреччина є двома важливими країнами з погляду регіональної безпеки Чорного моря. «Тому в майбутньому між Україною і Туреччиною може бути співпраця у військово-морській сфері», — зазначив він. Для України це означає, що чорноморський напрям перестає бути лише питанням виживання портів і виходу зерна — він стає частиною довгострокової оборонної архітектури.

Киса наголошує: досвід, який Україна отримала за роки повномасштабної війни, має самостійну цінність. «Україна має досвід війни, яка триває вже багато років. Досвід, отриманий безпосередньо на полі бою, дуже цінний», — каже експерт. За його словами, українські розробники створили технології під конкретні проблеми, які постали під час бойових дій, і найбільший поступ стався у сфері безпілотних літальних апаратів. Це важливо для розуміння логіки співпраці: йдеться не про продаж зброї, а про обмін досвідом, який неможливо отримати в мирних умовах.

Історія партнерства тут не нова. Україна була серед перших покупців турецьких безпілотників Bayraktar TB2, а сьогодні взаємодія в оборонно-промисловому комплексі вийшла на стратегічний рівень. Серед напрямів Киса називає безпілотну авіацію, авіаційні двигуни та військово-морську сферу. Він нагадує, що українські двигуни використовувалися у проєктах, пов'язаних із турецьким ударним безпілотником Akıncı, а окремим напрямом стала спільна робота над корветами. «Крім того, є співпраця у військово-морській сфері. Зокрема, здійснювалася спільна робота над корветами», — додав експерт.

Окрема увага — безпілотним надводним і підводним системам, які розвиває Туреччина. На думку Киси, такі технології здатні змінювати баланс у військово-морській сфері, а отже, відкривають додаткові можливості для двох країн саме в Чорному морі. Для України це чутливо, адже саме море було одним із фронтів, де вдалося потіснити російський флот без класичних великих кораблів.

Експерт очікує, що оборонна взаємодія охоплюватиме дедалі більше напрямів: бойовий досвід і технологічні рішення України з одного боку та виробничі спроможності Туреччини з іншого створюють ґрунт для нових спільних проєктів. Після завершення війни, за його оцінкою, відносини розвиватимуться ще активніше — передусім в оборонпромі, а також в економіці та продовольчій сфері.

Отже, чорноморська безпека дедалі менше виглядає як суто військове питання. Це радше про те, хто виробляє технології, хто має бойовий досвід і хто здатен гарантувати стабільність торгових шляхів. Якщо співпраця Києва й Анкари поглиблюватиметься, Україна отримає не лише озброєння, а й місце в регіональній системі безпеки, яку доведеться відбудовувати після війни.