Удари по АЗС: чому Росія не може паралізувати пальне в Україні

Ключ до розуміння ситуації — у щільності української мережі АЗС. За словами Ігнатьєва, вона значно вища, ніж у Росії та багатьох країнах Європи. Саме тому, за оцінкою експерта, завдання повністю паралізувати паливну логістику країни для агресора є нездійсненним.

Насиченість країни заправками вимірюють за кількістю станцій на певний відрізок дороги. За цим показником Україна суттєво випереджає не лише Росію, а й США та частину європейських держав. Логіка ворога, за оцінкою Ігнатьєва, доволі проста: густа мережа робить повне знищення інфраструктури недосяжним, тож удари перетворюються на інструмент залякування, а не на спосіб реально зупинити рух пального країною.

Водночас фізична неможливість знищити всю мережу не означає відсутності наслідків. Окремі удари вже завдають відчутної шкоди конкретним регіонам і населеним пунктам. Найбільше постраждала Харківська область: там зруйновано десятки АЗС, а водіїв попереджають про критичну ситуацію на трасах поблизу лінії фронту.

Для атак на заправки росіяни застосовують ударні безпілотники, керовані авіабомби та FPV-дрони. Географія ударів не обмежується прифронтовими областями — заправки горять і в глибшому тилу. Через постійну загрозу частина станцій закривається на час повітряної тривоги або взагалі відмовляється працювати вночі, а власники посилюють об'єкти бетонними блоками й антидроновими сітками.

Окремо варто згадати епізод зі списком АЗС у Києві, який нібито готувалася атакувати Росія. Директор консалтингової компанії "А-95" Сергій Куюн засумнівався у достовірності цього переліку, звернувши увагу на дивні невідповідності в ньому. Попри сумніви, він закликав власників заправок посилити обережність — і невдовзі одна зі станцій зі списку справді потрапила під удар.

Підсумок: удари по АЗС не здатні зупинити постачання пального по країні, але вони створюють реальні проблеми для мешканців окремих регіонів і тиснуть на психіку людей. Для водіїв це означає потребу враховувати ризики на дорогах, особливо поблизу фронту, а для власників станцій — подальші витрати на захист об'єктів.