Ударів по російських НПЗ і тиску США: що стоїть за заявами про переговори

Дискусія про те, чи може Вашингтон змусити Україну припинити удари по російських нафтопереробних заводах, насправді впирається у простіше питання — а що взагалі США можуть запропонувати чи забрати. Політолог Володимир Цибулько в етері «Київ24» зауважив, що особливих важелів тиску у Вашингтона немає ні щодо України, ні щодо Росії. За його словами, українська залежність від США стосується передусім окремих видів озброєнь, але навіть погроза припинити постачання навряд чи стане чимось новим.

«Ну не допоставлять нам озброєння, а хіба це новина для нас? Згадаймо трагічні шість місяців, коли спікер Палати представників Джонсон заблокував на пів року будь-яке обговорення фінансової підтримки України, скільки тоді полягло людей і скільки було втрачено територій», — нагадав експерт. Цей приклад показує, що пауза в американській підтримці вже була реальністю, і Київ тоді продовжив воювати — отже, сам по собі шантаж постачаннями не виглядає переконливим інструментом.

Інша частина аргументу Цибулька стосується внутрішньої політики США. На його думку, у Трампа зараз один головний біль — виборча кампанія, а прогнози для республіканців не обіцяють «нічого доброго». Звідси потреба в демонстративних «перемогах», які можна пред'явити виборцю. Як приклад він наводить підписання угоди між Данією та США про безпеку Гренландії, називаючи її дивною, адже американські бази там уже були. На думку політолога, Трампу потрібен сам акт — папір за підписом його адміністрації, аби подати це як досягнення. Так само, вважає він, слід читати й заяву про те, що війна в Україні може закінчитися негайно: «Може, але для того треба зусилля самого Трампа і не лише».

Для людей і країни з цього випливає кілька практичних речей. По-перше, очікувати, що Вашингтон «примусить» Київ до якихось поступок суто адміністративним способом, мабуть, не варто — для цього потрібні реальні важелі, яких наразі бракує. По-друге, важливо розрізняти публічні заяви та конкретні домовленості: політичний цикл у США диктує потребу в гучних сигналах, і вони не завжди конвертуються у зміну курсу. По-третє, доля енергетичного перемир'я залежить не від одного підпису, а від готовності обох сторін до взаємних кроків.

Контекст до цих заяв додає дипломатія останніх тижнів. Після зустрічі з Трампом президент Володимир Зеленський висловив сподівання, що війна завершиться ще до зими, а сам Трамп зазначив, що багато говорить із Путіним і вважає, що «щось має відбутися». За словами Зеленського, сторони обговорювали можливість енергетичного перемир'я між Києвом і Москвою, і він наголосив, що вимоги односторонньо відмовитися від ударів по російських НПЗ не було. Держсекретар США Марко Рубіо своєю чергою заявив, що переможця у цій війні не буде, тож логічно завершити бойові дії мирною угодою.

Підсумок простий: розмови про «натиск» на Київ чи Москву виглядають радше як політичний фон, ніж як опис реальних механізмів. Найближчі місяці покажуть, чи стоять за заявами про перемир'я конкретні домовленості — і чи готовий хтось, крім України, докласти для цього власних зусиль.