Туреччина в Африці: чому її зростання виходить у конкуренцію з Росією

Про конкуренцію між Туреччиною та Росією в Африці говорить турецький експерт з міжнародних відносин, засновник платформи «Політика і стратегія» Кемаль Киса. За його оцінкою, відхід західних країн з континенту відкриває простір для інших гравців — насамперед Росії та Китаю, а Туреччина поступово займає там власну нішу й тим самим входить у змагання за вплив.

Різниця, за словами експерта, у самій логіці дій. Росія діє через приватні структури: спершу це була «Вагнер», яку згодом замінив Africa Corps. Офіційно йдеться про обіцянки безпеки, але фактично, як зазначає Киса, стратегія орієнтована на доступ до ресурсів і економічну вигоду. «Стратегія Росії полягає в тому, щоб діяти через приватні компанії замість того, щоб безпосередньо вводити туди власну армію», — каже він.

Приклад такої логіки — Лівія, де Москва підтримувала Хафтара і опинилася на протилежному боці від Туреччини, яка підтримувала міжнародно визнаний Уряд національної згоди в Триполі. Турецький підхід експерт описує інакше: він полягає в розбудові спроможностей самих африканських країн. Саме ця відмінність, на його думку, і створює конкуренцію.

Що це означає на практиці? Для африканських держав зростання кількості зовнішніх гравців — це більше варіантів для вибору партнерів, але водночас і більше ризиків залежності. Для Росії посилення Туреччини означає втрату монополії на роль «альтернативи Заходу» в окремих країнах. Для Туреччини — необхідність конкурувати не лише економічно, а й політично, зокрема там, де інтереси сторін прямо перетинаються, як це вже сталося в Лівії. А для України, яка шукає підтримку на африканському напрямі, важливо, що континент не є однорідним полем чийсь одноосібної присутності: інформаційні операції РФ охоплюють щонайменше 22 країни Африки, але вони не залишаються без відповіді з боку інших центрів впливу.

Коротко: Африка перетворюється на простір, де вплив більше не належить одному гравцеві. Туреччина пропонує іншу модель співпраці, ніж Росія, і саме тому їхні інтереси дедалі частіше стикаються. Як швидко це суперництво переросте у відкрите протистояння — залежатиме від того, наскільки послідовно обидві сторони виконуватимуть обіцянки, які дають африканським країнам.