Тепло для Києва: чому частина міста залишається вразливою до ударів

Про це йдеться в оцінці виконавчого директора Асоціації «Енергоефективні міста України» Святослава Павлюка. За його словами, столична система теплопостачання поєднує кілька великих ТЕЦ і чимало менших котелень, розкиданих містом. Саме залежність від великих об'єктів і залишається головним вразливим місцем: пошкодження одного з них позначається одразу на теплі для великої кількості споживачів. Найбільше від роботи ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 залежить, зокрема, значна частина Голосіївського району.

Водночас Павлюк наголошує, що це не свідчення поганої підготовки міста. Йдеться про особливість самої системи, яка формувалася десятиліттями: мережа теплових комунікацій Києва надзвичайно розгалужена, тож швидко перевести її на принципово іншу модель нереально. Менші котельні мають нижчий ризик одночасного ураження, але вони не рівноцінна заміна великим ТЕЦ.

Саме тому на питання, чи можуть кияни знову залишитися без тепла в разі нових масованих атак, експерт відповідає ствердно. Когенераційні установки, які одночасно дають електрику й тепло, в умовах Києва передусім підтримують критичну інфраструктуру, зокрема обладнання самої системи теплопостачання. Але якщо удар пошкодить основне джерело генерації тепла, наявна електроенергія для насосів не забезпечить опалення будинків. Ризик ураження великих енергооб'єктів, зокрема балістикою, залишається суттєвим.

Модульні котельні, які встановлюють у межах підготовки до зими, теж не розв'язують проблеми повністю. Їхні потужності значно менші за сотні мегаватів великих ТЕЦ, тож для компенсації одного такого об'єкта знадобилася б велика кількість установок. До того ж ідеться не лише про закупівлю: потрібні газопостачання з достатньою пропускною здатністю, підключення до електромереж і можливість вбудувати нові джерела в наявну систему. Чинна газова мережа може не витримати додаткового навантаження, а її реконструкція вимагає часу й грошей. Тому розміщення резервних джерел тепла потребує комплексного інженерного планування з урахуванням підземних комунікацій.

Додатковий тягар — фінансовий стан теплокомуненерго. Через неврегульоване питання компенсації різниці в тарифах, коли тариф для населення не покриває економічно обґрунтованої вартості послуг, підприємства накопичили борги. Павлюк оцінює відповідні зобов'язання перед «Київтеплоенерго» приблизно у 23–24 млрд гривень, а загальну заборгованість із компенсації різниці в тарифах для українських громад — близько 120 млрд гривень. Частину цього навантаження фактично бере на себе міський бюджет, що обмежує кошти на модернізацію обладнання та ремонт мереж. Ситуацію ускладнюють і судові спори теплопостачальних підприємств із «Нафтогазом» через борги за газ: за оцінкою експерта, рахунки понад 40 підприємств галузі залишаються заблокованими.

Підсумок очевидний: підготовка до опалювального сезону 2026–2027 років не знімає всіх ризиків. Нові резервні потужності можуть підтримати критичну інфраструктуру та окремі об'єкти, але основна частина столиці й надалі залежить від великих джерел теплопостачання. Стійкість системи залежить не від однієї закупівлі, а від стану мереж, можливостей газо- та водопостачання, резервного живлення, фінансування й безпекової ситуації — і все це доводиться враховувати одночасно.