Завищена ціна прибирання «Сирецького гаю»: чиновниці інкримінують розтрату 700 тис. грн

За версією слідства, посадовиця, яка відповідала за проведення закупівель, уклала угоду з комунальним підприємством на вивезення опалого листя та гілля з території парку «Сирецький гай». Загальна вартість договору перевищила 2,1 млн грн — за вивезення понад 3 тис. кубометрів рослинних відходів та аналогічного обсягу деревини. Ключове зауваження слідчих стосується не самого факту закупівлі, а процедури: чиновниця не провела належного аналізу ринкових цін, і послуги оплатили за суттєво завищеною вартістю.

Судово-економічна експертиза підтвердила суму збитків — понад 700 тис. грн. Посадовиці повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України: розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем у великих розмірах в умовах воєнного стану. Санкція статті передбачає до восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком до трьох років.

Для громади такий випадок має цілком практичний вимір. Кошти, переплачені за прибирання парку, — це гроші міського бюджету, тобто ресурс, який не пішов на інші потреби району. Історія також показує, як працює механізм контролю: формально договір укладено, послуги виконано, а порушення виявляється лише через експертизу ціни. Саме тому якість аналізу ринкових цін на етапі підготовки закупівлі є не бюрократичною формальністю, а запобіжником від втрат.

Ширший контекст — реформа системи публічних закупівель. Верховна Рада ухвалила закон №11520, який передбачає комплексне оновлення цієї сфери з урахуванням європейських стандартів. Документ спрямований на імплементацію європейських норм у публічних закупівлях, наближення національного законодавства до права ЄС і гармонізацію з ним, і визначається як один із ключових євроінтеграційних актів у межах переговорного процесу щодо членства України в ЄС.

Підсумок: конкретна справа в Подільському районі Києва ілюструє, чому реформа закупівель має значення не лише на папері. Для містян це питання довіри до того, як витрачають їхні податки, а для посадовців — нагадування, що ціна в договорі має бути обґрунтованою, а не довільною.