Сонце замість мережі: як Білгород-Дністровський готує водопостачання до блекаутів

Водопостачання Білгород-Дністровського тримається на десятках артезіанських свердловин: воду треба підняти, перекачати, очистити й довести до споживача. На кожному з цих етапів працюють насоси, а отже, існує пряма залежність від електромережі. Саме тому місто почало шукати автономні джерела живлення ще до чергової воєнної зими.

За словами секретаря міськради Олександра Скалозуба, пріоритет — енергонезалежність: сонячні батареї встановлюють на підйомах, свердловинах, каналізаційних насосних станціях та очисних спорудах. «Щодо водопостачання, ми можемо казати, що у нас перш за все головне — це енергонезалежність», — зазначає він. Одна з таких станцій потужністю 50 кіловатів працює вже близько трьох років і, залежно від сезону, дає змогу економити до 20% електроенергії. Головний інженер підприємства Вадим Кучер наголошує, що станції компенсують і відключення, забезпечуючи цілодобову подачу води.

Економія — лише частина ефекту. Коли через російські атаки зникає струм, система разом з акумуляторами автоматично переходить на резервне живлення. «Коли зникає мережа, інвертор дає команду на ввімкнення батарей, які забезпечують безперебійне живлення насосів», — пояснює в.о. енергетика підприємства Дмитро Дєчєв. Запасу енергії вистачає на кілька годин — цього достатньо, щоб підприємство не зупинялося миттєво і люди не залишалися без води. У міськраді кажуть, що планують масштабувати такі станції на інших міських об’єктах, а в перспективі розглядають і вітрову генерацію. «Готуємося повномасштабно. Розроблений план стійкості в місті відповідно до плану стійкості області», — каже заступник міського голови Андрій Криштопов.

Досвід інших міст підтверджує дієвість підходу: громадська організація «Екоклуб» допомогла понад 20 водоканалам встановити сонячні електростанції. Експерт з енергетики Дмитро Сакалюк пояснює, що водоканали мають стабільніший графік і прогнозованіше споживання, тому є привабливими для сонячної генерації. Водночас є проблема, яку панелями не розв’язати: фахівців, здатних монтувати й обслуговувати такі системи, дедалі менше, адже частина досвідчених електриків пішла служити до Сил оборони. «Проблематика основна — це з кадрами, з виготовленням і закупівлею», — визнає Криштопов.

Показово, що нові кадри з’являються там, де є мотивація. Ветеран штурмового батальйону «Айдар» Олександр Толоченко, який 2023 року на Донеччині втратив обидві ноги, після протезування та реабілітації в центрі «Титанові» разом з однодумцями започаткував бізнес із виробництва систем енергоживлення. «Минулого року були блекаути і нам треба було заряджати протези біонічні... давайте будемо виробляти системи енергоживлення подумали ми», — розповідає він. Нині на виробництві працюють шестеро ветеранів, а бригади монтажників підсилюють їх на важких роботах.

Практичний результат уже відчутний: у реабілітаційному центрі «Титанові» встановили три системи загальною потужністю 100 кіловатів, і рахунки за серпень для трьох центрів упали зі 150 тисяч до 10 тисяч гривень. «Тепер завдяки цим знанням реабілітаційний центр готовий до складної зими, а це означає, що 200 бійців не припинятимуть лікування», — наголошує голова центру В’ячеслав Запорожець.

Отже, для міст на кшталт Білгород-Дністровського енергонезалежність критичної інфраструктури перестає бути теоретичною темою — від неї напряму залежить, чи буде вода в кранах під час відключень. Обладнання можна закупити, але без підготовлених фахівців, які змонтують і обслуговують системи, навіть найдорожчі панелі не дадуть результату. Тож наступний виклик для громад — не лише нарощувати власну генерацію, а й навчати людей, здатних забезпечувати її роботу.