Ревінь і нирки: що варто знати про щавлеву кислоту

Ревінь давно став звичним інгредієнтом для пирогів, компотів і варення в Україні. Його кислуваті стебла з'являються на ринках навесні та на початку літа. Однак за приємним смаком ховається нюанс, про який часто забувають: у рослині міститься щавлева кислота, найбільша концентрація якої — у листі. Саме тому в багатьох країнах ревінь споживають вибірково, використовуючи лише стебла.

Щавлева кислота здатна утворювати в організмі оксалати — сполуки, які зв'язуються з кальцієм і можуть сприяти формуванню каменів у нирках. Для людей зі схильністю до сечокам'яної хвороби або хронічними захворюваннями нирок надмірне споживання ревеню може бути ризикованим. Крім того, надлишок кислоти здатний подразнювати слизову травного тракту та погіршувати засвоєння кальцію.

Найважливіше правило — ніколи не їсти листя ревеню. У листових пластинках концентрація щавлевої кислоти значно вища, ніж у стеблах, тому вони можуть бути токсичними. Під час заготівлі ревеню з власного городу чи після покупки на ринку листя слід зрізати та викидати. Це правило діє для всіх без винятку.

У Європі ревінь не зник з раціону, як іноді стверджують, але там давно засвоїли головний принцип: їсти лише стебла. У Великій Британії рослину вирощують промислово для традиційних десертів, у Німеччині та Скандинавії з неї роблять джеми й киселі, а у Франції додають до соусів для м'яса. Листя ж у європейських країнах не використовують через високий вміст щавлевої кислоти.

Для більшості людей помірне вживання стебел ревеню безпечне. Однак тим, хто має хронічні захворювання нирок, гастрит або виразку, варто проконсультуватися з лікарем, перш ніж включати цей продукт у раціон. Визначати допустиму кількість самостійно в таких випадках не варто.