Ракети КНДР стали точними, а збивати їх нічим: що це означає для України

За даними розвідки, РФ планує зосередити близько 90 північнокорейських військових, шість пускових установок та приблизно 120 балістичних ракет KN-23 і KN-24 у Воронезькій області. Вже відомо про перші удари такою зброєю по Україні: у ніч на 30 липня ракета КНДР вбила багатодітну родину у Радушному під Кривим Рогом.

Військовий експерт Павло Нарожний зазначає, що KN-23 є копією російського «Іскандера-М» з дальністю близько 500 км і бойовою частиною приблизно 500 кг. Спочатку ці ракети мали низьку точність — відхилення могли сягати кілометра, але після співпраці з російськими фахівцями вони стали значно точнішими. Ймовірно, КНДР отримала технології захищеної GPS-навігації, що перетворило ці ракети на прямий аналог «Іскандера».

Залучення північнокорейської балістики свідчить про дефіцит власних ракет у РФ, попри значні темпи виробництва — близько 60 ракет на місяць. Росіяни вже використовують ракети С-400 для ударів по містах, навіть ті, що призначалися на експорт, зокрема для Індії. Це підтверджує, що наявного арсеналу їм недостатньо.

Головна проблема для України — обмежені можливості перехоплення. «Наразі тільки Patriot і інших варіантів у нас немає», — каже Нарожний. SAMP/T без модернізації NG не демонструє ефективності проти балістичних ракет. Крім того, росіяни вдосконалили «Іскандери»: вони маневрують на прикінцевих ділянках траєкторії, що ускладнює їх збиття. Patriot після оновлень програмного забезпечення все ще справляється, але брак перехоплювачів залишається критичним.

Масовані удари одночасно ракетами КНДР, «Іскандерами», С-400 і дронами створюють додаткове навантаження на ППО. Що більше цілей — то важче їх відбити, особливо з огляду на дефіцит ракет до Patriot. Щодо юридичного статусу участі КНДР, експерт нагадує: коли північнокорейські військові фактично застосовують зброю проти України, це можна вважати вступом у війну, хоча міжнародне право не має чіткого визначення цього терміну.

Отже, посилення співпраці РФ і КНДР у ракетній сфері означає зростання загрози для українських міст і потребує адекватної відповіді від партнерів — як у постачанні систем ППО, так і в санкційному тиску на обидві країни.