Чи повторить Путін шлях Гітлера: «останній ривок» і його ціна

У лютому 1945-го нацистська пропаганда ще переконувала німців, що перемога можлива: мовляв, антигітлерівська коаліція ось-ось розпадеться, а диво-зброя змінить хід війни. Сьогодні риторика Кремля дедалі більше нагадує цю логіку — попри очевидне виснаження ресурсів, влада шукає спосіб пояснити елітам і суспільству, чому варто триматися далі.

Аналогія з останніми місяцями Другої світової не випадкова. У грудні 1944-го вермахт навіть зміг прорвати західний фронт на 100 кілометрів в Арденнах, але це не врятувало Німеччину — її економіка програла війну ще 1943-го. Росія, за оцінками аналітиків, опинилася в подібній ситуації: дефіцит бюджету перевищив плановий показник на 170%, прогноз зростання ВВП — лише 0,6%, промисловість додає 0,4%. Навіть ці скромні цифри значною мірою тримаються на високих цінах нафти та побічних ефектах іранської кризи.

У цих умовах Путіну потрібен аргумент, здатний утримати оточення від сумнівів. Таким аргументом, схоже, стане наступ на слов'янсько-краматорську агломерацію — так званий «останній ривок». Його ж використають для прикриття прихованої мобілізації: публічного оголошення, ймовірно, не буде, натомість людей набиратимуть у ручному режимі.

Концепція перемоги Кремля виглядає як спроба захопити Донбас, зупинити бойові дії та запропонувати переговори у дусі Анкориджа — але вже з вирішеним на свою користь питанням територій. Проте цей план крихкий: він не дає відповіді, що робити, якщо мирний процес не запуститься, санкції не знімуть, а грошей на війну більше не буде. Слабкість позиції Кремля видно й зокрема з рішення не допустити партію «Яблоко» до виборів — формально маргінальну силу, яку десятиліттями залишали для видимості демократії. Такий крок свідчить про глибоку невпевненість у власній підтримці.

Головний ризик для Путіна — «надірватися»: спроба останнього ривку може коштувати значно дорожче, ніж кілька зруйнованих міст. Ціна егоїстичного рішення для країни може виявитися фатальною.