Прогнози Переслєгіна про капітуляцію України: що вони означають насправді

Прогнози російського футуролога Сергія Переслєгіна про нібито неминучу поразку України останнім часом активно поширюються в медіапросторі. Його часто подають як потужного стратегічного аналітика, тому варто розібратися, наскільки обґрунтовані його висновки.

Переслєгін — ерудована людина з фізичною освітою, випускник Ленінградського університету. Він багато років займається військовою історією, геополітикою та сценарним моделюванням. Проте він не є кадровим військовим, розвідником чи представником академічної школи стратегічних досліджень. Значна частина його робіт пов'язана з фантастикою та авторськими прогностичними конструкціями.

Переслєгін справді вміє помічати тенденції та будувати нестандартні причинно-наслідкові зв'язки. Деякі його оцінки були вдалими: у 2023 році він правильно вказував на Приазов'я як напрямок українського контрнаступу, а ще у 2022-му говорив, що Росія не зможе довго вести війну без мобілізації. Проте з конкретними строками та «неминучими» результатами ситуація значно гірша. Влітку 2024-го він прогнозував «генеральну битву», після якої мав обвалитися український фронт, завершення війни у 2024 році, потім — мир до кінця весни 2025-го. Жоден із цих прогнозів не справдився.

Показовою є мінливість його оцінок. На початку червня він заявляв, що Росія «зараз війну програє», а через кілька місяців уже говорив про капітуляцію України та втрату нею державності. У його конструкціях дедалі частіше за початкову аксіому береться теза, що Україна нібито «перестала бути державою» і є лише інструментом Заходу. Тоді прогноз про втрату суб'єктності стає наперед закладеним висновком — це вже не нейтральний аналіз, а російська імперська оптика, оформлена інтелектуальною мовою.

Варто зазначити, що поточна ситуація на фронті не підтверджує тез про близький обвал України. Росія продовжує тиснути і має локальні успіхи, але її просування залишається повільним і дорогим. Україна водночас завдає системних ударів по російському тилу, логістиці та нафтопереробній інфраструктурі.

Отже, до прогнозів Переслєгіна варто ставитися як до генератора сценаріїв, а не як до пророцтв. Його сильна сторона — постановка питань і пошук вразливостей, слабка — надмірна впевненість у власних моделях. Слова про «безумовну капітуляцію» варто сприймати не як прогноз, а як один із бажаних для Росії сценаріїв, який корисно знати, щоб він ніколи не став реальністю.