Порожній зал і цифри: що насправді говорить статистика про український бізнес

Автор тексту — не міністр фінансів Сергій Марченко, а інший Сергій Марченко: рекрутер і експерт ринку праці, який до війни очолював агентство SM Consulting і був директором з розвитку Work.ua, а у травні 2025-го повідомив, що став старшим лейтенантом ЗСУ й очолив підрозділ рекрутингу добровольців у складі 4-го рекрутингового центру ТрО. Його колонка побудована на вечорі в київському італійському ресторані, де він сидів у залі сам, і на спогадах про майже порожні «Мама Мія» та «Сушію». Звідси — висновок, що звичний українцям сервіс із дешевим таксі, швидкою доставкою і ситним обідом за 20 євро доживає «останні дні, місяці, можливо, рік».

Демографічний аргумент автора справді має підстави. До повномасштабного вторгнення наявне населення оцінювали приблизно в 41 млн, а на підконтрольній уряду території Інститут демографії ім. Птухи та Держстат зійшлися на близько 29 млн (директорка інституту Елла Лібанова уточнює: «плюс-мінус 300 тисяч»). Міністр соціальної політики Денис Улютін називав жорсткіший коридор — 22–25 млн. У першому півріччі 2026-го народилося трохи більше ніж 73 тисячі дітей, померло майже 260 тисяч, тобто смертність учетверо перевищує народжуваність. За кордоном у ЄС станом на 31 липня 2026-го під тимчасовим захистом перебували 4,43 млн вихідців з України, серед них дорослих жінок — 43,4%, неповнолітніх — 29,4%. Теза «нас стане менше і надовго» обґрунтована.

Але з порожнього залу в конкретний вечір не випливає смерть галузі. Київ не місто-привид: за оцінками IOM, тут понад 1,85 млн не переміщених мешканців, близько 1,09 млн тих, хто повернувся, і 341 тисяча ВПО. У вересні 2026-го лише до 17-го числа в столиці було 88 повітряних тривог і майже 65 годин під сиреною — людина може бути в місті й не піти на вечерю. Дані Державної податкової служби показують, що заклади ресторанного господарства у 2025 році задекларували 246,7 млрд грн виторгу, на 21,7% більше, ніж роком раніше. Сервіс Poster фіксує інший розріз: виторг зріс на 6%, відвідуваність упала на 8%, середній чек — плюс 17%. Тобто люди ходять рідше, але витрачають більше.

За межі HoReCa картина теж не схожа на агонію. На початок вересня 2026-го в роздрібній торгівлі працювали 659 090 ФОП, а за вісім місяців року відкриттів було більше за закриття на 8 196. Реальний ВВП після обвалу 2022 року зростав: +5,5% у 2023-му, близько +3% у 2024-му, +1,8% у 2025-му, де головним драйвером стало внутрішнє споживання — витрати домогосподарств збільшилися на 7,5%. Приватні перекази з-за кордону у 2025-му оцінили в $7,9 млрд, а в першому півріччі 2026-го вони знову зросли на 13,3%.

Слабке місце колонки — не в описі болю, а в календарі. Формула «менше людей — вища собівартість — ще менше попиту» добре працює для заводу з великими постійними витратами, але не для кафе чи сервісу: частина закладів закривається, постійні витрати зникають разом із ними, решта ділить менший попит. До того ж головний шок для послуг — не лише мало клієнтів, а й мало рук: дефіцит персоналу в сегменті оцінювали близько 20%. Довоєнна дешевизна трималася на низькій вартості праці, доступній оренді та цифровій інфраструктурі — навіть якби завтра повернулися 5 млн людей, обід за 10 євро і таксі за 300 гривень навряд чи повернулися б.

Підсумок простий. Відчуття втоми, яке влучно передає автор, реальне, і країни з колишнім рівнем сервісу вже не буде. Але статистика — виторг галузі, приріст ФОП, споживання домогосподарств і багатомільйонна присутність у столиці — не дає підстав оголошувати бізнес померлим за кілька місяців. Ринок стискається, дорожчає й міняє формат, а не зникає.