Оборонні закупівлі: процес розблоковано, але системна криза залишається

Конкурентні закупівлі озброєння, на які Україна перейшла понад п'ять місяців тому, опинилися на межі зупинки: Агенція оборонних закупівель так і не отримала вчасно необхідні документи для оголошення тендерів. Лише після публічного звернення виробників зброї процес зрушив із місця — на зустрічі в Міноборони було погоджено більшість тактико-технічних характеристик, а частина контрактів перейшла до фінальної стадії підписання.

Затримка виникла через неузгодженість між ланками: Генштаб розробляє ТТХ, передає їх до Міністерства оборони, а звідти вони мають надходити до АОЗ. Як пояснив виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко, шлях документів від одного відомства до іншого займає тижні, що критично під час активної війни. Він наголосив: навіть якщо всі тендери запустять найближчим часом, через пів року військові можуть відчути брак озброєння через цю паузу.

Щоб не зупиняти контрактацію, Міноборони вдається до тимчасових заходів: перерозподіляє кошти та спрямовує їх на прямі закупівлі там, де це можливо. Частину угод уже підписано або вони перебувають на етапі погодження. Федірко зауважив, що це необхідний крок, адже зупиняти старий механізм заради впровадження нового без перехідного періоду — неприпустимо в умовах війни.

Глибша проблема, за словами військового експерта Євгенія Сільверстова, полягає у відсутності в Збройних Силах системи управління вимогами. Закупівельник — лише виконавець, а перед ним хтось має перетворити потребу війська на чіткі, але не «заточені» під конкретного виробника технічні характеристики. Така робота потребує окремих компетенцій: аналізу ринку, економічного аналізу та порівняння альтернатив. Без цього навіть найкраща агенція не зможе ефективно проводити закупівлі.

Експерт порівнює ситуацію із замовленням таксі «десь у Києві»: без чіткої адреси неможливо досягти результату. Він наголошує, що між замовником — Збройними Силами — та виконавцями, включно з Міноборони, науково-дослідними інститутами та закупівельною агенцією, має бути налагоджена взаємодія. Лише спільна робота над потребою, бюджетом і строками дозволить уникнути подібних криз у майбутньому.

Підсумок: розблокування процесу — позитивний сигнал, але він не усуває системної проблеми. Без створення повноцінної системи управління вимогами Україна ризикує повторювати ці затримки щоразу, коли доведеться оновлювати арсенал.