Нові правила інвалідності в Україні: що змінилося після ліквідації МСЕК

Нині в Україні близько 3,4 мільйона людей мають інвалідність. Раніше цей статус встановлювали медико-соціальні експертні комісії, проте у 2025 році їх ліквідували. Натомість запрацював новий підхід до оцінювання, який змінює саму логіку ухвалення рішень. Про те, як тепер визначають групи та чим інвалідність відрізняється від втрати працездатності, розповіла експерт у сфері охорони здоров'я, адвокат і фахівець із медичного права Наталя Лісневська.

Ключова новація полягає в тому, що лікарі тепер орієнтуються не лише на діагноз, а на реальний вплив хвороби на повсякденне життя. До уваги беруть здатність людини самостійно себе обслуговувати, пересуватися, орієнтуватися в просторі та часі, спілкуватися, контролювати власну поведінку, працювати, а також потребу в реабілітації чи сторонньому догляді. Через це сам діагноз більше не означає автоматичного встановлення інвалідності: двоє людей з однаковою хворобою можуть мати різні обмеження, пояснює експерт. Так, одна людина здатна працювати й обходитися без сторонньої допомоги, тоді як інша потребує постійного догляду. Водночас діагноз не втрачає значення — він допомагає зрозуміти характер порушень і те, як може розвиватися захворювання.

Першу групу можуть встановити за тяжких і стійких порушень здоров'я, які суттєво обмежують повсякденне життя, зокрема при серйозних порушеннях руху, роботи нервової системи, психічного стану, зору чи слуху. У деяких випадках людина потребує постійної допомоги інших. Друга група передбачає значні й тривалі порушення, але не настільки виражені, щоб відповідати критеріям першої: людина зазвичай може сама за собою доглядати й працювати, проте потребує полегшених або спеціальних умов, допоміжних засобів, періодичної допомоги чи постійного медичного нагляду. Третю групу встановлюють при стійких, але помірних обмеженнях, коли значна частина самостійності зберігається, однак потрібне менше фізичне чи психологічне навантаження, зміна окремих обов'язків або спеціальні умови праці.

Інвалідність зазвичай дають на певний строк — 1, 3 чи 5 років, після чого людину оцінюють повторно і підтверджують, змінюють або скасовують групу. Водночас законодавство передбачає можливість встановити статус і без визначення дати наступного оцінювання — відповідний перелік містить постанова №1338. Проте, за словами Лісневської, самого лише тяжкого діагнозу недостатньо: враховують конкретні порушення, їхню стійкість, прогноз і те, чи можуть функції організму відновитися. «У новій системі оцінювання важливо, щоб медичні документи не просто містили діагноз, а показували, як хвороба або травма впливає на життя людини», — наголошує експерт. У документах мають бути дані про перебіг захворювання, результати обстежень і лікування, а також опис того, що саме людина не може робити взагалі або лише з істотними обмеженнями.

Окремо варто розрізняти інвалідність і втрату працездатності. Працездатність описує можливість працювати, причому загальну здатність до праці слід відрізняти від професійної — здатності виконувати роботу за конкретною посадою. Наприклад, після травми людина може втратити можливість виконувати роботу зі значним фізичним навантаженням, але зберегти здатність працювати в іншій сфері. Наказ Міністерства охорони здоров'я №420 визначає ступені втрати працездатності — від 5% до 100%, і встановлюють їх індивідуально. «Втрата працездатності не завжди призводить до встановлення інвалідності», — пояснює Лісневська, додаючи, що підставою для статусу стають лише ті порушення, які обмежують і інші сфери життя, якщо при цьому виконуються передбачені законодавством критерії.

Окремо експерт звертає увагу на питання мобілізації, де важливо не плутати три різні речі: встановлення інвалідності, наявність певного відсотка втрати професійної працездатності та висновок військово-лікарської комісії про придатність чи непридатність до служби. Люди, яким офіційно встановили інвалідність, мають право на відстрочку від призову під час мобілізації. Водночас сам по собі відсоток втрати професійної працездатності не дає автоматичного права на відстрочку: якщо інвалідність не встановлена, питання вирішує ВЛК за спеціальними медичними критеріями. Людина може мати обмеження, які не дозволяють виконувати певну цивільну роботу, але її придатність до військової служби визначають окремо.

Отже, новий підхід зміщує акцент із самого діагнозу на його наслідки для конкретної людини. Для громадян це означає, що вирішальним стає не назва хвороби, а те, наскільки вона обмежує повсякденне життя, і наскільки повно це підтверджують медичні документи. А для тих, хто проходить оцінювання чи готується до нього, особливо важливо мати повні записи про перебіг захворювання, обстеження та лікування — саме на них ґрунтується рішення експертної команди.