Мозаїку «Птаха» Алли Горської внесли до реєстру пам'яток національного значення

Рішення уряду внесло мозаїчне панно до Державного реєстру нерухомих пам'яток України національного значення. У Міністерстві культури пояснюють: новий статус суттєво розширює правові механізми охорони твору та має забезпечити належні умови для його збереження. Для об'єктів, які перебувають на обліку, це означає жорсткіші вимоги до будь-яких робіт поруч і чіткіші підстави для реагування на спроби пошкодження чи демонтажу.

«Птаха» з'явилася 1970 року на фасаді сільської їдальні «Супій» у селі Гельмязів на Черкащині. Це спільна робота Алли Горської та її чоловіка Віктора Зарецького — і остання мозаїка художниці, виконана незадовго до її вбивства. Твір належить до української монументальної спадщини другої половини ХХ століття і вважається надбанням ключових представників шістдесятництва.

Шлях до національного статусу був поетапним. У липні 2025 року Черкаська обласна військова адміністрація внесла «Птаху» до Переліку об'єктів культурної спадщини області як щойно виявлений об'єкт. У жовтні того ж року Експертна комісія з питань обліку об'єктів культурної спадщини Мінкульту рекомендувала надати роботі статус пам'ятки національного значення.

Постать авторки надає цьому рішенню ширшого змісту. Алла Горська — художниця-шістдесятниця й громадська активістка, авторка монументальних робіт у Києві, Донецьку та Маріуполі. Вона загинула 28 листопада 1970 року внаслідок вбивства; за часів незалежності з'ясувалося, що до нього причетні радянські спецслужби, тоді як радянське слідство безпідставно звинуватило свекра художниці, якого теж знайшли мертвим. Частину її спадщини вже втрачено: вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у Київському університеті знищили замовники, а маріупольські панно «Дерево життя» і «Боривітер» зруйнували російські окупанти в липні 2022 року.

На тлі цих втрат державний захист «Птахи» — не лише юридична формальність. Він фіксує цінність конкретного твору для національної культури і ускладнює будь-які дії, що могли б його пошкодити. Водночас статус не розв'язує автоматично питань догляду за мозаїкою на місці — це робота для громади, місцевої влади та фахівців, які мають підтримувати об'єкт у належному стані.