Мобільні та автоматичні АЗС: як Україна може убезпечити постачання пального

За словами Тетяни Думенкової, заступниці голови Асоціації паливно-енергетичного бізнесу України, гострого дефіциту пального в країні немає. Проблема в іншому — доступ до нього ускладнений у регіонах поблизу фронту, адже великі стаціонарні АЗС перетворилися на помітну ціль для ворога.

«Стаціонарна АЗС у нинішніх умовах стала не лише цивільною інфраструктурою, а й помітною ціллю. Цю проблему потрібно вирішувати, але робити ставку в таких умовах виключно на традиційні великі заправні комплекси вже небезпечно... На мою думку, Україні потрібна розподілена модель паливозабезпечення – тимчасові мобільні заправні комплекси, невеликі модульні або захищені автоматизовані АЗС без операторів, або підземні резервуари, а також резервні маршрути доставки пального. Головний принцип – не концентрувати великі запаси пального, обладнання і людей в одному місці», — пояснює експертка.

Найшвидшим рішенням там, де заправки зруйновані чи пошкоджені, могли б стати мобільні комплекси — невеликі пересувні установки з резервуаром, обладнанням для роздачі пального та системою обліку. «Фактично, це єдиний механізм, який дозволяє оперативно доставити пальне безпосередньо до громади та забезпечити ним населення, комунальні служби», — вважає Думенкова.

Безпечнішим варіантом вона називає так звані холодні АЗС — автоматичні станції без оператора. Це компактні комплекси, розраховані на швидку заправку одного автомобіля, що особливо важливо для територій з високим ризиком. Серед їхніх переваг експертка називає можливість заглибити резервуар під землю, тоді він перестає бути потенційною ціллю для дрона. Крім того, на автоматичній станції немає людини, яка керує бензовозом і відпускає пальне, а отже, менше ризику для життя. Навіть якщо резервуар лишається на поверхні, він, як правило, менший за той, що в бензовозі, і має додатковий захист.

Щоб усе це запрацювало, потрібні зміни в законодавстві. Думенкова вказує на колізію: пальне не можуть відпускати через програмні касові апарати, дозволені лише РРО, тоді як ПРРО — ні. Це ускладнює процес, адже влада побоюється неконтрольованого обігу пального. «Якби було вирішене питання з ПРРО,.. на мій погляд, це б взагалі вдосконалило систему контролю обігу пального загалом в Україні», — каже заступниця голови АПЕБ.

Отже, ключова ідея — не зберігати великі запаси, техніку й людей в одному місці. Розподілена мережа з мобільних і автоматичних станцій здатна підтримати постачання пального там, де звичні заправки вже небезпечні, але для цього потрібне й відповідне законодавче підґрунтя.