Карфаген: чому гучний піар НАБУ не замінює докази у суді

Справа «Карфаген» стала ілюстрацією системної проблеми антикорупційних органів, вважає політичний експерт Андрій Ковальов. У своєму аналізі він наголошує: НАБУ та САП навчилися створювати медійний продукт, який виглядає переконливіше, ніж факти, що лягають в основу обвинувачення. Яскраві назви операцій, відео затримань, фото грошей і гучні прізвища — усе це формує у суспільства відчуття завершеності розслідування ще до того, як суд розпочне розгляд по суті.

Проблема, за словами експерта, виникає у момент, коли справа потрапляє до суду. Суд не задовольняється заявами про існування схеми хабарів чи «кришування» кол-центрів — потрібні конкретні докази: хто, кому, скільки і за що передавав гроші. Натомість, як зауважує Ковальов, у «Карфагені» ключова роль належить телефонним розмовам та їхній інтерпретації стороною обвинувачення. Після багатогодинних засідань відповіді на головні питання так і не з'явилося.

На думку аналітика, такий підхід перетворює НАБУ та САП на своєрідне PR-агентство, яке переконує не суд, а громадськість. Гучний старт справи бачать мільйони, а її фінал, навіть виправдувальний вирок, залишається майже непоміченим. Ковальов нагадує про справи ексміністра Володимира Омеляна та екснардепа Олександра Долженкова, яких суд виправдав, але суспільна пам'ять зберегла гучні звинувачення у первісному вигляді.

Небезпека такої моделі, за словами експерта, полягає у зміні стимулів: успіхом починає вважатися не доведений вирок, а саме «викриття» та його медійний супровід. Це підриває основи боротьби з корупцією, адже корупціонер має боятися не ролика з обшуком, а реального покарання. Справа «Карфаген» може стати перевіркою на професійність для самих НАБУ та САП — наскільки їхня версія обвинувачення встоїть, коли з неї приберуть піар-складову.