Квоти ЄС на сталь: чому обмеження для України вдарять по самій Європі

Запроваджений Євросоюзом із 1 липня новий режим квотування імпорту сталі вдарив по українських виробниках значно сильніше, ніж попередні умови. Безмитний обсяг поставок тепер обмежений 18,3 млн тонн на рік — це на 47% менше, ніж раніше. Після вичерпання квоти українська продукція оподатковуватиметься митом у розмірі 50%.

Гарантована квота для України складає близько 1,05 млн тонн на рік. Для порівняння: торік країна експортувала до ЄС 2,2 млн тонн готової сталевої продукції. Тобто нові умови дозволяють ввезти менше половини фактичних обсягів минулого року.

Бельгійський аналітик Енді Вермо у своїй колонці наголошує, що українську сталь не можна порівнювати з субсидованою продукцією, проти якої ЄС запроваджує захисні заходи. Українські підприємства працюють під постійними ракетними ударами, зазнають перебоїв з електропостачанням і мають пошкоджену транспортну інфраструктуру. Зокрема, "Метінвест" втратив активи в Маріуполі та доступ до коксівного вугілля поблизу Покровська, а решта його потужностей працює не на повну.

Обмеження експорту створюють для ЄС одразу три стратегічні проблеми. По-перше, скорочення валютних надходжень, робочих місць і податкових доходів України послаблює її здатність самостійно фінансувати оборону — відповідно, Європі доведеться компенсувати цей дефіцит з власного бюджету. По-друге, українська промисловість уже інтегрована в європейські виробничі ланцюги: українські напівфабрикати надходять на європейські підприємства, а з ЄС в Україну імпортуються кокс, обладнання та техніка. Тож українські та європейські виробники дедалі більше є партнерами, а не конкурентами.

По-третє, новий режим підриває довіру до ЄС. У червні 2025 року Брюссель продовжив звільнення України від попередніх сталевих захисних заходів, а вже за рік запровадив значно жорсткіші умови. Водночас перехідні правила дозволяють імпорт окремих видів російської сталі до вересня 2028 року.

Експерт закликає ЄС запровадити тимчасове воєнне звільнення для української сталі, закріпити квоти на рівні 2024–2025 років і прискорити відмову від російської продукції. Як зазначає Вермо, сильна європейська металургія та виживання України — не конкуруючі цілі, і Європі варто діяти відповідно.