Гібридна війна РФ проти Європи: чому стаття 5 НАТО не спрацьовує

Співдиректор програми міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник зазначає: російські дії проти Європи мають характер повномасштабної війни, однак вони свідомо утримуються в межах, які не дають підстав для застосування колективного захисту Альянсу. Йдеться про диверсії, кібератаки, енергетичний тиск, втручання у вибори та інші інструменти гібридної війни, які не досягають рівня відкритого збройного нападу.

Стаття 5 Північноатлантичного договору передбачає, що збройний напад на одного члена НАТО вважається нападом на всіх. Однак російська стратегія будується на тому, щоб уникати формальних підстав для її активації. Це ставить європейські країни перед складною дилемою: як реагувати на дії, які дестабілізують ситуацію, але не є класичною війною.

Для України це означає, що навіть попри значну військову допомогу Заходу, механізми колективної оборони не поширюються на неї. Для країн Європи — що вони мусять шукати нові формати протидії, зокрема посилювати стійкість критичної інфраструктури та розвідувальну співпрацю.

Експерт наголошує, що російська тактика розрахована на поступове виснаження європейської єдності та підрив довіри до інституцій безпеки. Відповідь має бути комплексною — від юридичного визнання гібридних загроз до практичних кроків у кіберзахисті та протидії дезінформації.