Бессарабський ринок після оновлення: чому проєкт не спрацював і що це означає для міста

Наприкінці минулого року Бессарабський ринок відкрився після реставрації з новим інтер'єром, фудкортом і баром у центрі зали. Критика почалася ще до офіційного відкриття: кияни в соцмережах говорили про псування спадщини та неавтентичний вигляд. Після відкриття увага до місця поступово згасла, а вже влітку й восени стало видно, що зала майже спустошилася, а сам проєкт майже не присутній в інформаційному полі.

Ключова претензія експертів — не до окремих деталей ремонту, а до зміни механізму роботи ринку. Дмитро Васильєв, СЕО та власник архітектурної компанії Archimatika, наголошує, що в основі ринку має залишатися безліч незалежних продавців із різними продуктами та різним рівнем цін: «Важливо зберегти сам механізм ринку: багато незалежних продавців, різні продукти, різний рівень цін, короткі й триваліші сценарії відвідування. Саме це приводить людей, які за інших обставин могли б узагалі не опинитися в одному просторі». Замість цього простір зробили ставку на фудкорт із високими цінами.

Засновник київської майстерні Aranchi Architects Дмитро Аранчій вважає, що бракує цілісної ідеї та уваги до історії місця: «Головною проблемою стала відсутність цілісної ідеї, а також недостатня увага до історії місця та його genius loci — духу місця. Зараз Бессарабка пропонує те, що могло би бути будь-де, в будь-якому місті». Він радить не додавати нові функції, а посилювати традиційну роль ринку, поєднуючи локальних виробників і фермерську продукцію в єдину екосистему, де куплений продукт можна одразу скуштувати чи приготувати на місці.

Архітектор і співзасновник ініціативи «Житній буде жити» Павло Пекер звертає увагу на відсутність логіки руху: «На попередній фудкорт люди ходили саме тому, що він пропонував те, що їм було потрібно. А єдиної концепції оновленої Бессарабки я не побачив». За його словами, в одному просторі поєднали фасадну торгівлю, чорну ікру, сало та соління, величезний бар посередині, сцену, фудкорт і ресторани, частина з яких доволі непогані, але зв'язок між цими зонами незрозумілий.

Анна Кирій, заступниця голови Архітектурної палати Національної спілки архітекторів України, вважає помилкою саме скорочення торговельних рядів: «Абсолютно неправильно було скорочувати торговельні ряди заради фудкорту. Взагалі вважаю, що фудкорти — це зло. Плюс кияни вже давно ними „наїлися“. Ринок має бути ринком». Продавці, які працювали тут від початку, кажуть про збитки та про те, що рішення ухвалювали без їхньої участі: «Для нас, продавців, вона [реконструкція] стала невдачею — ми маємо великі збитки. Ремонт можна було зробити, але не руйнувати при цьому структуру будівлі як ринку. Цей результат був очевидний, але нас ніхто не питав. Прийшли, сказали, зробили».

Для міста ця історія має практичний вимір. Бессарабка — не просто торгова точка, а один із небагатьох центральних просторів, де щоденні потреби мешканців перетиналися з історичним контекстом. Коли замість щоденного ринку з'являється набір окремих форматів без спільної логіки, простір втрачає звичку відвідувачів, а разом із нею — і орендарів. Відновлення такої звички потребує часу й послідовності, а не чергової зміни функцій.