Четвер, 24 травня

Російська література твориться в… Києві

«Віктору – на щастя», – виводить він у книзі ручкою з темним чорнилом коротке побажання і розписується після завершення презентації свого роману. Назва твору – «Закрита книга». Він росіянин. Російський письменник. Пише, звісно, російською. Живе у Києві.

П’ять років тому він пов’язав своє життя з Україною. Каже, до цього його спонукали особисті мотиви. Наголошує на тому, що обрав нашу столицю для життя і творчості ще до початку Революції гідності. І робить він це, очевидно, щоб заперечити окремі спроби пов’язати його вибір саме з тим буремним часом. Він не намагається заднім числом вписатися в контекст тодішніх революційних подій, і така відвертість імпонує.

Запевняє, що у нас йому подобається і він звідси нікуди не збирається їхати. Це визнання дещо тішить самолюбство – не все ж у нас так погано. Все-таки у нас вільна демократична країна. Щоправда, про політику він практично не говорить, Путіна не згадує, а зосереджується переважно на питаннях творчості й, зокрема, літератури.

Однак не все до душі те, що він говорить. Він визнає голодомор 1932-33 років, але не вважає його геноцидом українського народу. Мовляв, постраждали від голоду селяни не тільки в Україні, а й у Росії, Казахстані, інших місцевостях. Утім, глибоко в цю тему вникати не бажає, бо ж зібралися всі з іншого приводу.

Помітно, що людина жила в інших реаліях і має відмінні від нас погляди на окремі речі. Ідеться про Андрія Дмитрієва – сучасного російського прозаїка, драматурга, кіносценариста, лауреата премій «Російський Букер», «Ясна Поляна» та імені Аполлона Григор’єва, фіналіста національної премії «Велика книга».

Народився Андрій Вікторович у Ленінграді, йому 61 рік. Російська Вікіпедія наголошує, що він не тільки російський, а й радянський письменник. Власне, так воно і є. Філолог за освітою розпочав свій літературний шлях ще в далекому 1983 році, дебютувавши оповіданням у журналі «Новый мир». Оповідання і повісті публікував у журналах «Знамя» і «Дружба народов». Він пише романи, автор і співавтор сценаріїв кількох фільмів.

Андрій Дмитрієв розповідає про Москву і Псков. В останньому місті мешкає його рідня. В їхній сім’ї спілкувалися двома мовами – російською і литовською. У письменника литовське коріння. Згадує свою бабусю, з якою він і говорив однією з прибалтійських мов.

Андрій Вікторович – розповідач доволі цікавий. Наприклад, має своє бачення, чим інтелектуали відрізняються від інтелігентів. Мовляв, інтелігенти у найважчі часи революційних змін запевняють у тому, що винні в усьому вони. І це дає привід іншим членам суспільства звалювати цю вину саме на них. Наприклад, військовим таке визнання тільки розв’язує руки. На запитання, а ким письменник вважає себе – інтелігентом чи інтелектуалом, Дмитрієв відповідає, що до інтелігентів себе не зараховує. Мовляв, щоб бути інтелігентом, треба мати чималу мужність.

Говорить і про російських лібералів, про те, що це поняття нівелювалося і при згадуванні таких людей нині в Росії виникає негативна реакція. Запитання про лібералів ставлю письменнику я, натякаючи на те, що там, де починається українське питання, і закінчується російський ліберал.

Непересічний погляд в Андрія Дмитрієва і на сучасну світову літературу – різноманітні стилі й напрямки. Зокрема, щодо місця і значення міфу в літературі, яким, наприклад, на цілі десятиліття стало Макондо – видумане містечко в Колумбії, в котрому відбуваються події роману Габрієля Гарсія Маркеса «Сто років самотності». Узагалі, вся творчість багатьох латиноамериканських письменників, на думку Дмитрієва, – багато в чому міф.

До речі, презентований роман російського автора «Закрита книга» нашим читачам запропоновано українською мовою. Його переклала письменниця Наталя Куліш. А видала його у серії «Сучасна зарубіжна література» літературна агенція «Друге дихання». Видавець Володимир Даниленко (голова Київської міської організації НСПУ) і модерував зустріч із російським колегою.

Українською мовою твори Андрія Дмитрієва видаються вперше. Письменник запевняє, що українською говорити не наважується, але переконує, що тепер матиме змогу прочитати свій роман у перекладі й таким чином покращити свої знання нашої мови.

Про що ж «Закрита книга» Дмитрієва? У романі на дві сотні сторінок розповідається історія трьох поколінь однієї родини з провінційного російського міста. Події у творі відбуваються переважно у другій половині ХХ століття. Читач має змогу разом із героями твору побувати на півночі й заході Росії, в Лапландії, Дагестані, в Японському морі та Гамбурзі.

«Вишуканий стиль, майже детективна фабула, велика кількість культурних ремінісценцій роблять його (роман – прим. авт.) знаковим твором сучасної російської літератури», – йдеться в анотації. Виходить, що російська література твориться нині, зокрема, і в Києві. А Андрій Дмитрієв – її яскравий представник. Він не жаліється на наші реалії, навпаки, йому в нас, як уже наголошувалося, подобається.

Цікаво, а чи знають про це ті його співвітчизники, які ведуть інформаційну війну проти України? Можливо, й обізнані. Та хіба ж вони признаються в цьому?

Віктор Цвіліховський

1 комментарий

Залишити коментар