Четвер, 24 травня

Це нормально! Про материнство без рожевих окулярів

Глянець, телепростір і мережа продукують нові й нові образи ідеальної мами. Ось вона, красуня, розумниця, спортсменка, на третій день після пологів біжить десятий кілометр. Ось вона, мамина розумничка, за тиждень після пологів на червоній доріжці. Ось вона через два тижні відкриває нову компанію / ресторан / салон / коворкінг і паралельно здобуває четверту вищу освіту. Ось вона, ідеальна мама ідеальної дитини.

І ти от бачиш цей образ, роззираєшся у своїх арендованих апартаментах на Позняках, дивишся на свої під нуль підстрижені нігті, на телефон, який не дзвонить уже цілу вічність, на гардероб, який складається винятково з речей «щоб не холодно / не жарко», «щоб легко годувати», «щоб швидко вдягати» і «щоб не видно було плями»… От дивишся на оце все, на дитину, яка не спить вже третю ніч, і думаєш, що ти не мама, ти гівно. Бо замість того щоб бігти десятий кілометр, ти робиш двадцятихвилинний масаж грудям, замість червоної доріжки в тебе розбитий тротуар, замість четвертої вищої освіти в тебе неможливість запам’ятати навіть слова банальної колискової. До цього ж усі навколо вже краще і достеменніше знають, як треба правильно, як треба краще. Навіть ті, хто ніколи не вагітнів і не народжував, знають, як тобі стати ідеальною мамою, а ти все ще мать-гівно.

І тільки спробуй комусь сказати: «Мені важко, я втомилася». У відповідь налетить коментаторів. І найневинніший коментар буде: «А що ти хотіла, коли вагітніла?» А далі ще згадки про середньовічне материнство з пранням у калабані із золою, з пологами під копицею, згадки про те, як поклала в колиску і пішла на цілий день на панщину. Ну, і повчальне: «Я он трьох виростила без памперсів і без пралки, і нічого». Коментатори, певно, думають, що від цього матері стане легше, дитина почне спати вночі, а мати вдягне кросівки і побіжить десятий кілометр, відкриє корпорацію і вивчиться на нейробіолога екстерном. Я вас розчарую…

Після таких коментарів молода мама подумає, що вона гівно в кубі, недостойна святого маляти і погляне в безодню за вікном.

О, а спробуйте написати правду про материнство, про зомбі-маму, яка не спить півроку, про руки, які не можуть тримати ложку, про німу істерику в туалеті, про те, що материнство – це не лише солодкі щічки і чарівна посмішка, а й робота, важка робота… Тут ви наслухаєтесь знову ж усякого. І про те, що навіщо таку чорнуху писати, бо інші дівчата боятимуться народжувати, і про те, що «он у мене все було не так» і «то ви погана мати, не привчили дитину спати саму». Кожна мама, якій хоч трошки забулося своє, якій дісталася спокійна дитина, обов’язково напише вам, що ви погана мати, бо у них було все не так, а були солодкі щічки і найщасливіший період в житті. Інакше ж бути не може.

Моєму материнству шість років. Уже трішки забувається рік у стані зомбі, майже не пам’ятаю, як це ходити в туалет з дитиною на руках і мити голову раз на тиждень (якщо пощастить). Я вже сміюся, коли згадую пюре з броколі на стелі та кота в брудному дитячому памперсі. Я вже навчилася обходити іграшки на долівці так, щоб ніяка ручка Барбі не проткнула мені п’яту, відмивати фломастер з будь-якої поверхні, готувати 5 страв одночасно, паралельно працюючи і розважаючи дитину. Але коли читаю коментарі під постами молодих мам, то й досі хочу кричати:

  • Втомлюватися – нормально! Навіть якщо в тебе три кухонних комбайни, посудомийка, пралка, мультиварка і всі можливі чудеса техніки в хаті. Ти втомилася, і так буває, і це нормально!!!
  • Хотіти спати – нормально! І ти маєш повне право попросити когось із близьких дати тобі можливість хоча б одну годину поспати в тиші!
  • Плакати від розпачу – нормально! Бо я не знаю людей у цьому світі, які б стійко витримали хоча б годину безпричинного квиління дитини.
  • Хотіти полежати півгодини у ванній, зробити макіяж, вдягти сукню і підбори – нормально! Бо, народивши дитину, ти не перестаєш бути жінкою. Тому відстоюй своє право бути жінкою.
  • Бажання побути на самоті, сходити в туалет з вільними руками, поїсти обома руками нормальну їжу за сервірованим столом – нормальні!
  • Бажання сходити з чоловіком на побачення – теж нормальне!
  • Просити про допомогу у близьких – нормально!
  • Усі твої почуття – нормальні! І ти маєш повне право говорити про них, навіть якщо вони не подобаються оточуючим.

Просто вижени зі свого життя тих, хто забороняє тобі це, тих, хто знецінює твої переживання, тих, на кого треба витрачати внутрішні ресурси. Просто вижени. І навіть коли твоя мама прийде розказати: «Ой, шо це ти тут нюні розвела», пам’ятай: колись вона теж плакала біля тебе, просто забула про це, тому запропонуй їй або мовчки допомогти чи вислухати тебе, або йти далі і роздавати безглузді поради подругам.

Та й всім затятим коментаторам краще пам’ятати: можеш допомогти – допомагай. А як не можеш, то краще повернись у своє ідеальне материнство або котиків комусь прокоментуй. Так точно буде краще.

Татуся Бо

4 комментария

Залишити коментар