Четвер, 24 травня

Я ніколи не зараховувала себе до знавців і просто великих шанувальниць традиційного мистецтва. Килимарство існувало для мене переважно у вигляді товарів масового попиту, гобелени ж узагалі здавалися чимось надто вінтажним. Але коли дивишся на надзвичайні килими 35-річної художниці Ольги Пілюгіної з міста Решетилівка Полтавської області, складно не захопитися натхненним польотом її творчої фантазії.

Пані Ольго, як і чому ви почали займатися гобеленами?

Усе з дитинства. Мої мама й тато – заслужені майстри народної творчості України. Мама, Лариса Пілюгіна – художник по вишивці. Створює рушники, вишиті панно, чоловічі й жіночі сорочки. Її навіть спочатку прийняли в Спілку художників, а вже потім – у Спілку майстрів. З тими, хто займається вишивкою, такого зазвичай не буває.

Тато, Євген Пілюгін – художник по килимам. Займається також живописом, графікою, витинанкою. З самого дитинства я то гралася ниточками, то вишивала біля них, всотувала все це в себе як щось абсолютно природне. Тому ніколи й не уявляла для себе іншого шляху, знала, що буду художником. Обрала саме цей матеріал, тому що він теплий, глибокий, неймовірно багатий за фактурою.

Якщо живописець малює фарбами, то я малюю нитками. Втілюю свої творчі задуми саме в цьому матеріалі. Мої килими – вже не просто ужиткові речі, а мистецькі твори.

Ольга Пілюгіна з родиною

На вашому сайті в розділі «Творча родина» є ще двоє людей – Наталія Дмитренко та Павло Пілюгін. Хто вони?

Наталка – моя старша сестра. Саме вона навчила мене ткати.

Решетилівка – центр килимарства й вишивки. Килимарству й вишивці навчали в училищі, де викладали мої батьки. І раніше я бачила, як це робиться. А коли мені було 11 років, сестра посадила мене біля себе і сказала: «Ти вмієш все це робити, але я покажу, як правильно: яка рука що робить, які існують техніки, як вони використовуються».

Згодом я виконувала вже великі роботи. А Наталка відзначала лінією, скільки я маю зробити за день – нарівні з нею.

Павло – це мій синочок. Йому 9 років. Він малює і вміє ткати.

Гобелен «Великдень»

Крім гобеленів, ви також займаєтеся й іншими видами мистецтва. Якими саме?

Коли мені було 8 років, тато познайомив мене з витинанкою (від слова «витинати» – «вирізати»). Це коли з кольорового паперу вирізається ціла сюжетна композиція. Всі відомі з дитинства сніжинки – це також витинанки. Вони бувають різними. Це дуже цікавий вид мистецтва. Складаєш і вирізаєш папір, і ніколи до кінця не знаєш, що вийде, коли розгорнеш. Першою моєю публікацією в місцевому журналі стали саме витинанки.

Ольга Пілюгіна за роботою

Текстильна пластика – це іграшки, мотанки. Зазвичай ляльки-мотанки роблять для дівчаток. У мене ж хлопчик. З його народженням я почала робити такі іграшки з ниток у вигляді ангеликів, баранців. Я поєдную мотанку із ткацтвом.

Скульптурою я займалася під час навчання у Полтавському національному технічному університеті ім. Ю. Кондратюка. Мені дуже подобалося. Мої роботи навіть зберігаються в постійній експозиції Полтавського художнього музею. Але для скульптур потрібна ще одна майстерня – матеріал цього вимагає. І скульптурою все-таки займатися важко. Особливо жінці.

Килим «Козацький» у роботі

Як народжуються сюжети для ваших творів?

Інколи – абсолютно спонтанно. Звідкілясь воно приходить, і потрібно одразу малювати, втілювати це в матеріалі. Є в мене такі настроєві роботи. Надихаюся переважно природою.

Є роботи орнаментальні, на основі традицій, які я в жодному разі не відкидаю. Але й ніколи не копіюю музейні зразки. На їхній основі створюю сучасні твори, намагаючись не консервувати, а виводити килимарство на новий рівень.

Виставка «Килимова Україна» у Верховній Раді

У листопаді 2017 року ваша персональна виставка «Килимова Україна» проходила у Верховній Раді. Якою була її основна ідея чи мета?

Метою виставки було привернути увагу суспільства до виду традиційного мистецтва, що зникає. Я зрозуміла, що дуже мало людей уявляють, як створюються килими. Про килимарство взагалі забули. Раніше воно було дуже поширене: килимовий верстат стояв у кожній другій хаті. Тепер багато людей не уявляють собі, як це робиться. Думають, що це як валяння, або спочатку тчеться, а потім розфарбовується – різні є версії. Люди дуже дивуються, коли бачать, що гобелен однаковий і з лиця, і з вивороту. Навіть інколи плутають, де лице. Це техніка двостороннього гладкого килимарства. Я провела просвітницьку роботу. Було багато зацікавлених людей.

Взагалі виставки для кожного художника дуже важливі. Один із нових творів був презентований саме у Верховній Раді – килим «Зоряний», який продовжував серію моїх орнаментальних килимів «Килимова Україна».

Виставка «Килимова Україна» у Верховній Раді

Розпочалася ця серія килимом «Гетьманський», що був створений на грант президента України. Так виходить, що на рік я роблю одну-дві великих орнаментальних роботи. Наприкінці року показую їх на виставці «Кращий твір року», яка проходить в Національній спілці майстрів народного мистецтва України у Києві, куди майстри з усієї країни привозять свої найкращі роботи, створені протягом року. Починаючи з килима «Гетьманський», який був створений у 2014 році, вже чотири мої роботи визнано «Кращим твором року».

«Гетьманський» килим

Скільки гобеленів на рік ви робите?

Буває по-різному. Залежить від складності, розміру, натхнення та ще багато чого. На один килим (гобелен) йде від кількох місяців до року. Але паралельно я можу працювати над декількома роботами. Коли зациклюєшся на чомусь одному, око замилюється. Роботу потрібно відставити на певний час, а потім знову до неї повернутися.

Тобто килимарство — дуже трудомісткий процес?

Так. Якщо навіть говорити лише про виконання (ткання), то за день можна зробити всього кілька сантиметрів. Але ж ткання – це далеко не все, це лише ремесло, втілення у матеріалі. Важливішим і подекуди складнішим, довшим і не менш цікавим є створення малюнка.

Гобелен «Золоті роси»

Що ви потім робите з вашими роботами?

Мені часто ставлять запитання: «Для чого ви робите ці килими?» Роблю, тому що не можу не робити. Я – художник і маю в цьому душевну потребу. Свої роботи я експоную на виставках, деякі дарую музеям. Твори купують люди, які цінують мистецтво і красу в ньому. У сучасному мистецтві відбувається якась підміна – як мистецтво нав’язується те, що ним взагалі не є. Я переконана, що художник має нести у світ красу, яка останнім часом зникає з мистецтва, гармонію і тільки позитивні емоції. Те ж, що називають мистецтвом зараз… Воно, як то кажуть, «на злобу дня». Але ж навколо і так багато негативу. Я не думаю, що він повинен бути і в мистецтві.

Гобелен «Різдвяна зоря»

Ваші роботи, мабуть, дуже дорогі, враховуючи те, скільки праці туди вкладено?

Є різні… Усе залежить від складності, розміру, художньої цінності. Творчість для мене не бізнес, я – художник. На жаль, купівельна спроможність в Україні дуже низька, і далеко не всі можуть дозволити собі придбати подекуди недешеві твори. Але навіть коли вони продаються нечасто, цього вистачає, щоб надалі займатись улюбленою справою.

Килим «Добробут» на виставці «Родинне древо»

У вас були виставки в Парижі, у Лондоні, в Софії. Де ваша творчість більш популярна – вдома чи за кордоном?

Складно сказати. Мабуть, за кордоном. Але й в Україні є багато шанувальників моєї творчості. Усі, хто бачить роботи вживу, байдужими не залишаються.

Які нитки ви використовуєте для своїх гобеленів? Де їх берете?

Це натуральна овеча вовна. Замовляю в різних місцях: у Чернігові, на Західній Україні. Часто вітчизняного виробництва, але використовую й різну імпортну. Все залежить від ідеї та бажання надати ту чи іншу фактуру чи властивість твору. Нині взагалі дуже складно знайти натуральну сировину, щоб була чиста, без домішок. Навіть пишуть, що чиста, але під час фарбування видно, що є синтетичні матеріали. Купую майже завжди нитки натурального білого кольору. Усі відтінки роблю спеціальними барвниками для вовни.

Гобелен «Коляда»

Як виглядає ваш робочий день?

Я в майстерні з ранку до пізнього вечора. Чи більше малюю, чи більше тчу – це залежить від настрою.

Кілька годин на тиждень займаюся з учнями. Діти приходять до мене в майстерню. 10 років я викладала в Полтавській художній школі, і мені дуже подобається працювати з дітьми. Зараз в мене дітки від 4 років. Починаємо ми з малювання, аплікацій, витинанок та інших художніх технік, вивчаємо основи композиції але згодом хочу навчати їх ткати – передавати традицію.

Чи за 10 років вже є учні, якими можете пишатися?

Мої вихованці посідали перші місця на всеукраїнських конкурсах. Моя викладацька робота була високо оцінена Міністерством культури. Багато з тих маленьких діток, що в мене навчалися, вже закінчили виші та продовжують займатися мистецтвом. Я думаю, що це вже великий плюс.

Хтось із них займається гобеленами?

Є такі, хто поєднує гобелени з керамікою або навіть живописом. І на виставках я вже зустрічала їхні роботи.

Гобелен «Натхненний політ»

Які ваші найближчі творчі плани?

Минулого тижня я переїхала до нової майстерні – просторої та світлої. Замовила нові верстати. У продовження серії «Килимова Україна» планую створити новий килим, який стане найбільшим за всі попередні. Як і в інших роботах серії, в основі композиції буде «Дерево життя», також великі квіти, багато тварин, риби та дуже багато птахів… Мені хочеться передати багатство рідної природи, лісу. Будь-який мистецький твір дуже складно описати словами. Його треба бачити.

Розмовляла Ганна Дрозд

Фото надані Ольгою Пілюгіною

1 комментарий

Залишити коментар