Понеділок, 23 квітня

Події останніх років свідчать: щоб задушити «братню» країну, для російського ведмедя всі засоби гарні – військові, політичні, інформаційні, економічні. Один із таких – газопровід в обхід України «Північний потік-2». Попри всі «за» і «проти», проект рухається до своєї реалізації.

Процес триває

Новини щодо «Потоку» оновлюються практично щодня. Так, наприкінці березня Німеччина дала дозвіл на будівництво другої гілки газопроводу на своїй території. Завершити його планується до кінця 2019 року. За розрахунками росіян, друга гілка буде потужніша за першу, щорічно вони спільно перекачуватимуть 55 млрд кубометрів газу.

А в останній день березня президент України Петро Порошенко в коментарі німецьким журналістам закликав перевірити «Північний потік-2». Глава держави наголосив на тому, що цей проект для РФ – «інструмент політичного шантажу», а не комерційна справа, і всі, хто його підтримують, стають посібниками Путіна. За словами президента, «“Газпром” зможе блокувати реверсне постачання газу до України, обмежуючи обсяги вхідних поставок газу через трубопровід – це б ослабило нашу країну».

5 квітня Верховна Рада України закликала міжнародне співтовариство не сприяти будівництву «Північного потоку-2». 266 народних депутатів підтримали постанову №8111, у якій звернулися до іноземних парламентів, урядів, бізнесменів не фінансувати прокладення газопроводу, не лобіювати його. Окремі фахівці не надто вірять в реальну силу цього дещо запізнілого документа. Іронією долі стало те, що в цей же день згоду на будівництво «Північного потоку-2» у своїй винятковій економічній зоні дав фінський уряд.

Попри те, що проект набирає все більш реальних обрисів, навряд чи варто заламувати у відчаї руки зі словами «все пропало!»  Бо чи вдасться росіянам і їхнім партнерам довести справу до щасливого для них завершення? І чи такою вже страшною для України виявиться ще одна російська газова труба в Європі в разі її реалізації? Та й сама Європа більше виграє чи програє від цього?

Довідка:

«Північний потік-2» (Nord stream-2) – проект другої нитки газогону «Північний потік», введеного в експлуатацію в 2011 році. Проходитиме по дну Балтійського моря від Росії до Німеччини, протяжність – 1200 км. Очолює Раду компанії «Північний потік-2» екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер. Крім Німеччини та РФ, газопровід лобіюють Австрія, Нідерланди та Франція. Не підтримують його Україна, Польща, Данія, країни Балтії. «Проти» виступають і США.

Чи є всі дозволи?

Отже, німці дали згоду на будівництво газопроводу. Та чи достатньо її для того, щоб стверджувати: «Північному потоку-2» бути?

«Федеральне відомство із судноплавства та гідрографії Німеччини видало дозвіл, необхідний для прокладення газопроводу по їхній території, – пояснила Opinion Ірина Верещук, президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень. – Цей дозвіл вони мали видати в першому кварталі поточного року, що і зробили. Однак це не означає початку будівництва Nord stream-2. Адже для реалізації проекту необхідно отримати згоду на будівництво від Швеції і Данії».

«Проект має отримати дозвіл від Швеції та Данії, і, наскільки мені відомо, Данія поки що не дала відповіді, і ширяться чутки, що вона не обов’язково буде позитивною, – підтвердив Opinion Іван Ус, головний спеціаліст сектору зовнішньоекономічної безпеки відділу економічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень. – Це перша перепона. Друга – якщо названі країни і дадуть дозвіл, то європейські структури мають його ще затвердити. А Євросоюз виступає проти газопроводу, оскільки вважає, що той порушує внутрішні стандарти газопостачання».

Олександр Харченко, генеральний директор Центру дослідження енергетики, також загострив увагу на відсутності всіх дозволів. Їх не вистачає передусім від країн-противників появи ще однієї труби з російським блакитним паливом. До того ж в Європі триває диспут на тему застосування Третього енергетичного пакету по «Північному потоку». З цього приводу очікується велика дискусія.

«Тому стверджувати, що Німеччина надала дозвіл, і це означає, що процес пішов, – неправда, – запевнив експерт Opinion. – Інша справа, що є багато роботи для того, щоб повернути ситуацію на нашу користь. Це буде складно».

Страхи і ризики

У Німеччині доводять, що «Північний потік-2» – виключно комерційний проект, і політику сюди привносити не слід. Мовляв, справа економічно вигідна для німців. Цю позицію підтримують і австрійці.

«Найбільше вигід проект несе для двох країн: Росії та Німеччини, – розповіла Opinion народний депутат України Ольга Бєлькова. – Німеччина посилює і без того надпотужне становище в Європі, зокрема через контроль за величезним обсягом газу, який буде входити до Старого Світу».

Утім, не все однозначно і в самій Німеччині. Політична еліта країни розділилася. За словами пані Бєлькової, з’явилися кілька публічних листів, у яких депутати Бундестагу запевняють, що «Північний потік-2» розділяє Німеччину та Європу, несе в собі величезні ризики. Є розуміння того, що це не просто комерційний проект. Але бюрократична машина не зупиняється: подані документи на його реалізацію розглядаються.

«Чи це було остаточне рішення? Ні, тому що Німеччина є частиною Євросоюзу, а країни ЄС керуються національним законодавством і наднаціональним, тобто європейським, – продовжила Ольга Бєлькова. – Європейське ж законодавство включає так звані директиви по Третьому енергопакету. І нині триває обговорення Четвертого енергопакету, в якому є певні вимоги до газопроводів. Нещодавно Комітет Європарламенту (з питань промисловості, досліджень та енергетики – прим. авт.) схвалив рішення, що умови Третього енергопакету мають розповсюджуватися зокрема і на проект «Північний потік-2». І якщо рішення набере законної сили, тобто пройде всі інстанції, то Німеччина муситиме реагувати на ці вимоги вже в рамках європейського законодавства».

Проте Геннадій Рябцев, директор спеціальних проектів НТЦ «Психея», висловив Opinion сумніви, що Рада ЄС матиме достатньо голосів для зміни відповідної директиви до початку будівництва: «Якщо йдеться про Польщу та країни Балтії, ймовірно, до них приєднається Данія або Румунія чи інша країна ЄС, то всі разом вони дадуть приблизно 12-15 % голосів. Гарантовано виступатимуть за будівництво «Північного потоку-2» і, відповідно, проти внесення змін 65 % країн. Десь 20 % або «за», або «проти» – їм байдуже, чи будуватиметься проект».

Позиція США

Противниками будівництва російських газопроводів у Європі виступають США. Це питання регулюється на законодавчому рівні. І компанії, які братимуть участь у будівництві, ризикують потрапити під санкції. Нещодавній приклад висилки російських послів із США, Великої Британії та інших країн, включаючи Німеччину, через отруєння Сергія Скрипаля продемонстрував спільну позицію західних партнерів. Хоча газове питання має свої особливості.

«Якщо подивитися на Закон, до якого всі апелюють, то його перший варіант насправді передбачав можливість накладання санкцій на суб’єктів, залучених до реалізації цих проектів, – відповів на запитання Opinion у прес-центрі «Главкома» Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту світової політики. – Але йдеться не про «Північний потік» як такий. Цей проект уже фактично почали до того, як були ухвалені санкції. Його анонсували в 2015 році, нині ведеться підготовча робота. Тому американцям буде  складно не допустити його реалізації».

У 1980 роки адміністрація президента США Рональда Рейгана лише частково пробувала блокувати реалізацію проекту газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород».

«Мали тягнути дві нитки, а протягнули одну, – повідомив експерт. – І тоді всі європейські союзники, як не дивно, навіть Велика Британія, сказали: ні, ми будемо реалізовувати цей проект. Тому, думаю, це якраз той момент, коли краще не мати великих надій, що американці вирішать цю проблему, підуть ва-банк, поставлять питання руба і попередять реалізацію проекту».

Посилена увага Сполучених Штатів до забезпечення європейського континенту блакитним паливом, на думку окремих фахівців, пов’язана передусім із власними інтересами цієї країни в реалізації природних ресурсів.

«США завдяки сланцевому газу стали експортером, а раніше вони були імпортером, більше купували, ніж продавали газу, – зазначив Іван Ус. – Нині, навпаки, вони шукають ринки збуту та не проти мати цей ринок у Європі. Росія – їхній головний конкурент на європейському ринку. Вони шукають шляхи, як цьому протидіяти. Це бачать Німеччина й Австрія, для яких «Північний потік» економічно вигідний і які не хочуть бути повністю в фарватері США. Але моя думка – це емоції, тому що ніхто не бажає потрапити під санкції Сполучених Штатів».

Наша ГТС потрібна

«Навіть якщо «Північний потік-2» збудують і запустять, то все одно потреба Європи в газі від Росії вища, ніж пропускна спроможність цього газопроводу, – пояснив Іван Ус. – Тобто неможливо зробити так, щоб повністю виключити Україну. Певна частка російського газу все одно повинна йти через нашу країну».

Це свідчить про те, що українську газотранспортну систему (ГТС) зарано скидати з рахунків. Вона ще довго слугуватиме для потреб України та Європи. У Росії це також розуміють, і нікуди не дінуться, попри войовничі заяви залишити Україну за бортом транзиту блакитного палива. Тому питання модернізації вітчизняної ГТС не знімається з порядку денного.

«Північний потік-2» має велику небезпеку для Європи, і це питання не грошей, а передусім енергетичної безпеки, – вважає Олександр Харченко. – Якщо ж говорити про суто економічні важелі, то просто спробуємо порівняти. Що дешевше: використовувати вже наявну систему, яка неодноразово довела свою ефективність, дубльована, легка для доступу і ремонту, чи побудувати на глибині 300 м трубу, до якої немає доступу, яку фактично не можна ремонтувати і яка коштує більше 10 млрд доларів? Питання лише в тому, що Україна має зробити ефективну контрпропозицію до європейських компаній і створити консорціум з управління ГТС, щоб зберегти ГТС як транзитера російського газу до Європи».

А ось Микола Бєлєсков переконаний, що «Північного потоку-2» не слід аж надто боятися. Експерт наголосив на позитивних моментах: «По-перше, все одно за розрахунками без української ГТС не обійтися, тому що не буде збудований наземний елемент, який дозволить із «Північного потоку» розподіляти газ по Європі. По-друге, навіть, якщо це буде збудовано, всі родовища в Європі вичерпуються, а попит зростатиме. Тобто від української ГТС так чи інакше не відмовляться, хоча ризики для України, звичайно, є».

Забути про Nord stream

Не виключено, що питання збереження, розвитку та функціонування власної газотранспортної системи значно важливіше, ніж доля другої гілки «Північного потоку» на далекій Балтиці.

«Україні слід перейматися збереженням транзиту газу з 2020 року, а не “Північним потоком-2”, – наголосив Геннадій Рябцев. – Бо це як боротьба з вітряками. Чомусь усі сконцентрувалися не на тому, щоб довести економічні, політичні та інші переваги українського маршруту транзиту російського газу, щоб належним чином запрацював професійний, кваліфікований оператор газотранспортної системи, з яким підпишуть угоди іноземні партнери, не на тому, щоб когось залучити до управління ГТС, тому що дуже складно налагоджувати діалог між Україною і Росією в умовах гібридної війни. А чомусь усі сконцентрувалися на недопущенні “Північного потоку-2”. Це, на мій погляд, прорахунок політиків».

На думку пана Рябцева, правових ускладнень для реалізації проекту вже немає. Власне, їх не було і до отримання дозволу від німців, про що офіційно повідомлялося ще торік. А доти тривала підготовка з підписання відповідних угод із постачальниками труб, обладнання, орендою і закупівлею суден, які мають прокладати цю гілку. Потрібно було визначитися з маршрутом, перевірити гідрологічні умови. Тому на кінець 2019 року завершити роботи реально.

«Потрібно лише протягнути цю трубу від російських територіальних вод до узбережжя Німеччини і прокласти 80 із чимось кілометрів вже економічною зоною території ФРН, – продовжив Геннадій Рябцев. – Це цілком можливо, і в мене немає підстав стверджувати, що введення в дію цього газопроводу буде відкладено на тривалий термін. Не виключено, що в 2020 році він запрацює. Не скажу, що в режимі продажу газу, але в тестовому режимі – ймовірно».

Подальші дії

У будь-якому разі, Україна і надалі не займатиме пасивну позицію, боротьба триває.

«Ми звертаємося до парламентів інших країн, просимо їх провести публічні слухання, щоб люди розуміли, що за словами “комерційний проект” криється насправді величезна небезпека для всіх, і щоб у майбутньому не довелося стояти на колінах, – розповіла Ольга Бєлькова. – Нині гарний момент переглянути ставлення суспільства до цього проекту».

За словами Ірини Верещук, позиція України в інформпросторі з цього питання має бути більш артикульованою. Для цього необхідно розробити комплексний підхід із застосуванням усіх необхідних інструментів тиску.

«Це й інформаційна кампанія щодо роз’яснення всіх негативних наслідків, і скликання необхідних комісій, і представлення нашої спільної позиції із викладенням чіткої аргументації, і пропозицій виходу із цієї політичної пастки Росії щодо України та Європи», – уточнила пані Верещук.

Експерти не виключають і того, що проект «Північний потік-2» перетвориться на аналог Керченського мосту – від розмов до практичної реалізації знадобиться тривалий час, його майбутнє виявиться туманним. Такий розвиток подій на даному етапі Україну міг би цілком влаштувати.

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар