Четвер, 24 травня

Країна пенсіонерів

Пам’ятаєте анекдот, в якому чоловік довгі десятиліття молився до Бога з проханням виграшу в лотерею, аж поки Богу не набридло й Він не сказав: «Може, ти бодай лотерейний білет купив би?» Приблизно така ж ситуація з переважною більшістю української молоді, яка нарікає на свою країну і – як свідчать різноманітні соціологічні опитування – розмірковує про еміграцію, але нічого не робить для того, щоб створити для себе кращі умови життя й перспективи тут, на Батьківщині.

Під фразою «нічого не робить» я не маю на увазі волонтерство, активність у громадському русі чи політичну діяльність (створення власних партій, дієвих профспілок, страйки) – про це годі й мріяти.

Українська молодь не робить нічого взагалі – навіть на вибори не ходить.

А як думаєте, про кого більше піклуватиметься влада – про пенсіонерів, які дисципліновано й регулярно ходять голосувати, чи про перспективи молоді, яка по-модному забила на політику?

Ясна річ, перед кожними виборами будь-яка влада шукатиме гроші для бодай мінімального підняття пенсій, обіцятиме субсидії та знижки на ліки в соціальних аптеках для пенсіонерів, а кандидати розноситимуть пакети з гречкою й сардинами літнім людям. Бо знають, що ці люди навіть попри хвороби й біль у спині обов’язково підуть на виборчі дільниці.

Чого не скажеш, наприклад, про студентів – ті полінуються приїхати зі своїх райцентрів на виборчі дільниці в гуртожитках, краще підуть на пікнік чи цілий день будуть грати в комп’ютерні ігри.

Заражені вірусом «мій голос нічого не змінить» (або ж його мутаціями: «всі вони однакові», «вибори відбудуться й без мене», «пішли вони на***»), студенти плюють на вибори, а потім обурюються, що влада не спішить піднімати їм стипендії, уряд не виділяє грошей на ремонт гуртожитків, а державна допомога в пошуку першого робочого місця залишається фікцією.

Вибори – це не лише проектування майбутнього, а й оцінка минулого, бо своїм голосом ми схвалюємо чи забраковуємо звіт попередньої влади, галочкою в бюлетені ми формуємо владу наступну.

Чекати з моря погоди й не голосувати – це відмовлятися від свого впливу на владу, від контролю за нею.

І поки молодь не почне ходити на вибори, ми будемо залишатися країною пенсіонерів.

Країною минулого.

Андрій Любка

1 комментарий

  1. Хммм. Ну я молодь і мої друзі теж молоді. Ми цілком адекватні, на вибори ходимо, сміття сортуємо (правда, його все одно ніде в нас не переробляють), на вулиці не смітимо, платимо податки, комуналку і не їздимо «зайцями» у транспорті. А ще буває волонтеримо у різних закладах і на різних подіях, беремо участь у толоках etc. Але, на жаль, це абсолютно ніяк не впливає на якість нашого життя в Україні, на малі зарплати і ті в конвертах (бо позиція роботодавців — не влаштовує щось — звільняйся). Завтра на твоє місце візьмуть студента, який буде працювати за мінімалку, без трудової і взагалі радіти, що його десь взяли на роботу. Я не вірю, що чийсь хороший приклад працює, бо він не працює. Люди озлоблені від зарплати у 4-5 тисяч і європейськими цінами на одяг і продукти. А колега-студент взагалі запечалився: скоро перші в його житті вибори, а він навіть не знає, за кого голосувати. Так що не кажіть, що молодь така запущена і не цікавиться політикою.

Залишити коментар