Четвер, 24 травня

Перехід на латиницю впродовж останнього тижня став однією з провідних тем для обговорення користувачів соціальних мереж. Як завжди, серед українців знайшлись як прихильники, так і противники такої ідеї Павла Клімкіна, однак до спільного знаменника учасники суперечки так і не дійшли. Opinion дізнався, чому тема запровадження латиниці набула такого розголосу, чи все так просто із процесом переходу, яку роль подібні зміни можуть відіграти у контексті інформаційного протистояння з країною-агресором, де в Україні вже користуються латиницею та що таке маніфест української латиниці.

Що спричинило обговорення можливого переходу на латиницю?

Ідею запровадити латиницю оприлюднив на своїй сторінці у соціальній мережі міністр закордонних справ Павло Клімкін. Насправді про жодні нагальні зміни не йшлося, оскільки міністр лише запропонував обговорити такий варіант змін.

«У дружній розмові історик та журналіст з Польщі Зємовіт Щерек запитав, чому б Україні не ввести поряд з кирилицею латиницю. Наша мета – формування української політичної нації, тому маємо працювати на те, що нас об’єднує, а не роз’єднує. З іншого боку, чому б не подискутувати? Яка ваша думка про це?» – йдеться у дописі Клімкіна.

Однак заклик до дискусії був сприйнятий доволі неоднозначно, чимало засобів масової інформації розповідали про слова міністра радше як про офіційну заяву, а в коментарях до допису розгорнулися справжні баталії. Зважаючи на це, Павло Клімкін згодом знову звернувся до своїх читачів, зазначивши, що запрошення до дискусії не слід сприймати як висловлення позиції. Кирилицю ж міністр назвав нашою національною цінністю.

«Мене засмучує, що в нашому суспільстві набрали обертів сили, які запрошення до дискусії сприймають як висловлення позиції та маніпулюють цим. Я запропонував обговорити ідею польського журналіста Зємовіта Щерека запровадити латиницю. Сам я переконаний, що кирилиця – це наша національна цінність.

Але ж це нормально – вести обґрунтовану дискусію. Це європейська модель пошуку оптимальних рішень. Переконаний, що українці не можуть собі дозволити скочуватися в модель “русского мира”, де спілкуються командами, криками і безапеляційними маніпулятивними твердженнями.

Тому іменами Кирила та Мефодія закликаю усіх, кого це стосується, бути європейцями. Нам потрібні раціональні дискусії і пошуки ефективних рішень, а не емоційні пошуки нових проблем та гучних заголовків», – висловився міністр закордонних справ України.

Чи достатньо буде самого переходу на латиницю?

Олена Синчак, доцентка кафедри філології УКУ та кандидатка філологічних наук, пояснила Opinion, що перехід на латиницю мав би передбачати добре продуману та ретельно розроблену політику з планування розвитку нашої мови. Самий лише перехід не допоможе переорієнтувати мову на Захід, оскільки залишиться чимало невирішених питань.

«Перехід на латинку, як мені видається, нині в Україні не на часі. На думку, звісно, спадає успішно втілений Ататюрком перехід турецької мови на латиницю в 1928 році, який засвідчував перехід держави з ісламської до більш світської моделі розвитку, її модернізацію через переорієнтацію на Захід. Однак перехід турецької мови на латиницю супроводжувався дуже клопіткою роботою над плануванням мови: арабські й перські запозичення, які до того переважали, були відкинуті, їхнє місце зайняли запозичення із французької мови. Як бачимо, одного переходу на латинську абетку не було достатньо, щоб переорієнтувати мову на західну модель розвитку. З реформи Ататюрка слід взяти головне – розуміння, що мовне планування має стати знаряддям державної мовної політики, що над розвитком своєї мови треба працювати, задаючи власне напрям цього розвитку.

Тому в дискусії стосовно переходу української мови на латиницю потрібно розуміти, що самого такого переходу не буде достатньо, щоб переорієнтувати українську мову на Захід, чи то пак “подалі від Росії”. Навіть із переходом на латиницю в нас залишаться невирішеними питання передачі іншомовних слів уже латинізованою українською абеткою, узгодження діаспорного варіанту української мови з цим, який маємо в Україні, засилля русизмів і англіцизмів, зрештою суржик, потреба реформувати правопис та переглянути закостенілі з радянського часу мовні норми, потреба затвердити стандарт з української мови для іноземців і розробити сертифікаційний іспит на визначення рівня володіння нею тощо.

З цього огляду перехід на латиницю міг би бути доцільним тільки як частина дуже продуманої та ретельно розробленої політики з планування розвитку української мови. Однак зводити мовне планування лише до переходу на латиницю не має багато сенсу», – переконана Олена Синчак.

Латиниця – минуле чи майбутнє?

Артем Марущак, директор української філії чеської компанії ABO valve s.r.o., розповів Opinion, що перехід на латиницю може мати доволі великий вплив для майбутнього України. Однак, разом з тим спікер підкреслив, що такі зміни не мають бути моментальними, оскільки подібні процеси можуть тривати протягом кількох поколінь.

«Перехід на латиницю – це гігантський крок у бік інтеграції в європейську спільноту та в цивілізований світ загалом, і його можливий вплив на майбутнє України складно переоцінити. Треба чітко розуміти, що для мільярдів людей, які використовують латиницю, кирилиця майже так само незрозуміла, як і китайські ієрогліфи. Це створює цілу низку перепон в усіх сферах міжнародних відносин: від простого туризму до мережевих інтеграцій.

Безумовно, перехід не має бути моментальним. Процес повної зміни алфавіту може тривати кілька поколінь. Але досвід колишньої Югославії свідчить про те, що кирилиця може спокійно співіснувати з латиницею одночасно», – запевнив Артем Марущак.

Латиниця – зброя проти російської агресії?

Юрій Шуліпа, директор Інституту національної політики та Інституту дослідження російської агресії, переконаний, що ідея про перехід на латиницю має бути не просто підтримана на рівні дискусії, яку запропонував міністр закордонних справ, але й реалізована, оскільки це може стати додатковою зброєю в інформаційному протистоянні з країною-агресором.

«Пропозиція про перехід з кирилиці на латиницю має бути підтримана і реалізована. Це ще один крок відходу від Росії. Це удар по інформаційній російській пропаганді. Україна – це європейська країна. Щоб Україні письмово возз’єднатися з країнами європейського світу, Україна повинна перейти на латиницю. Перехід на латиницю – це ще і відновлення історичної справедливості», – ідеться у коментарі для Opinion.

Разом з тим Шуліпа вбачає необхідність у певній «очистці» української мови, оскільки, на його думку, ми й досі користуємося словами, які належать російській мові.

«Ще мені особисто хотілося б, щоб з української мови раз і назавжди пішли такі руські слова, як “юрист”, “посол” та інші. Наприклад, замість руського слова “юрист” потрібно вживати українське слово “правник”, замість руського слова “посол” – “висланець”», – зазначив директор Інституту національної політики.

Натомість директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович переконаний, що зміна письма може лише посилити процес русифікації та спровокувати рух у протилежному напрямку.

«“Відмова від кирилиці відгородить нас від Росії та наблизить до Європи” – головний аргумент її прихильників. Проте насправді зміна письма може відіграти протилежну роль – посилення русифікації. Останні роки дедалі більше російськомовних громадян переходять на українську. Запровадження латинки створить додатковий бар‘єр і зупинить багатьох із них. Ба більше, така зміна може спровокувати рух у протилежному напрямку – звична кирилична російська для багатьох (особливо старших людей) буде простішою у використанні, ніж незнайома латинська українська», – вважає Володимир В’ятрович.

Де в Україні вже пишуть латинкою?

Ідея Павла Клімкіна насправді знайшла свою реалізацію ще задовго до того, як міністр запросив своїх читачів до дискусії. Йдеться про українське видання Na chasi, яке просуває власний проект латиниці як альтернативу звичній кирилиці. Олександр Мельник, головний редактор видання, розповів Opinion, що таким чином громадяни інших країн можуть долучатися до спільного українського інформаційного простору.

«У нас формування тексту латинкою відбувається автоматично за допомогою спеціального плагіну, і ми навіть пропонуємо використання латинизатору всім охочим для підготовки їхніх текстів. Причина такого кроку проста: наші колеги, друзі та знайомі з Польщі, Словакії, Хорватії таким чином можуть долучатися до спільного українського інформаційного простору в позитивному ключі, а не лише читати англомовні передруковані новини про проблеми в Україні та “зраду”. Латинка розширює поле інформаційного охоплення та можливості для донесення позитивних смислів до східно-європейської аудиторії зі спорідненими мовами на повсякденній основі», – впевнений Олександр Мельник.

Олексій Федоров, CEO Na chasi, пояснив Opinion, що існують різні варіанти та проекти латиниці, а варіант, реалізований на їхньому ресурсі, радше походить на «словацький».

«До дискусій щодо змісту самої абетки вважаємо за потрібне переходити на етапі державного обговорення цього важливого питання. Нині на нашому сайті є місце поки що лише для нашого варіанту. Але є спеціалізований ресурс із різними проектами латинки. Наш варіант латинки швидше не “польський”, а “словацький”», – зазначив Олексій Федоров.

Проект української латинської абетки Олексія Федорова

Що таке маніфест української латинки?

Оскільки редакція Na chasi виступає за перехід українців на використання латинської абетки, на сайті видання оприлюднено відповідний маніфест, який вміщує власний варіант адаптованої латинки та пояснює, навіщо взагалі потрібні такі зміни.

«Українська стане першою за кількістю носіїв серед слов’янських мов, що використовують латинську абетку. Це зробить її привабливішою для вивчення іноземцями та й загалом простішою для опанування, зважаючи на те, що латинські літери вміє читати вся планета.

Українська стане зрозумілішою сусідам: словаки, чехи, поляки, хорвати та низка країн Східної Європи використовують саме латинку – а отже, мешканцям усіх цих країн буде легше читати і розуміти хоча би контекст (якщо й не все) написане.

Латинка – перший крок до англійської як універсальної мови спілкування: дітям, які вчитимуться писати латинкою, простіше буде вивчити англійську (а в перспективі ще й інші іноземні мови), аніж тим, хто змушений поєднувати змалку в голові дві несхожих абетки.

Книгодрукування та книжковий дизайн отримають новий поштовх із використанням загальноприйнятих комерційних та open-source шрифтових гарнітур, а також відбудеться адаптація українських комерційних і безкоштовних шрифтів до міжнародної накреслювальної традиції.

Освітня література, що потребує ревізії (особливо в сфері гуманітарних наук), оновиться швидше із запуском нової абетки на загальнодержавному рівні.

Зникне хаос у вуличних покажчиках, табличках, вивісках та зовнішній рекламі – за останні роки в Україні відбулася низка змін і повернень до історичних назв як окремих вулиць, так і цілих міст. І якщо брак коштів чи бюрократичні процедури заважають оновленню покажчиків, то загальнодержавне запровадження латинської абетки систематизує оновлення топоніміки. Додайте сюди дизайн-коди міст (як це вже роблять у Києві “Агенти змін”) – і отримаємо стильне й сучасне візуальне середовище, комфортне для мешканців та зрозуміле для закордонних гостей», – переконані автори маніфесту української латинки.

Як бути з фінансовим питанням?

Автори маніфесту наголошують, що подібні витрати є інвестицією в майбутнє, а витрачені кошти лише сприятимуть отриманню додаткових доходів.

«Потрібно змінити вивіски та покажчики? Ці вивіски треба замовити – а отже, на часі тендер та прозорі закупівлі через системи електронних тендерів – крок до створення нових робочих місць та прибутків малого та середнього бізнесу в регіонах (адже внаслідок децентралізації такі роботи фінансуватимуться на місцевому рівні).

Додаткові кошти за вивіски, книги та друковану продукцію надходять виробникам? Вони сплатять додаткові податки – а отже, тим самим сприятимуть наповненню місцевих бюджетів.

Латинка спрощує дітям вивчення другої іноземної мови змалку, бо не треба запам’ятовувати додаткових абеток із несхожими літерами. Чим раніше вони говоритимуть і писатимуть кількома іноземними мовами, тим кращою буде їхня перспектива у глобалізованому світі.

Туристам стане простіше читати вивіски та меню. Вони приїздять частіше та охочіше витрачають свої гроші у готелях, ресторанах, місцях вуличної торгівлі.

Декілька слів про зручність: тексти, звіти та внутрішній документообіг в ІТ, стартапах, науковій діяльності – краще мати лише одну розкладку на клавіатурі замість двох чи трьох. Зникає потреба імпортувати адаптовану техніку, яка часто саме через кириличну клавіатуру коштує дорожче», – зазначається у тексті маніфесту.

Не латинізація, а декомунізація правопису

Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор, у коментарі для Opinion пояснила, що сучасні спроби латинізації лише віддзеркалюють дуже хиткий ідеологічний стан України. Ба більше, насправді латинізація не є шляхом до так званої «европеїзації» чи «геть від Москви». Сьогодні це, на думку Ірини Фаріон, є лише виявом космополітичної кон’юнктури. Насправді головним завданням сьогодні є декомунізація правопису через повернення до базових норм Правопису 1928 року.

 «Чи треба сучасним латинізаторам української кириличної абетки розгортати тези наших видатних класиків, на зразок М. Шашкевича, І. Франка, А. Волошина та ін. про абсолютну безглуздість цієї ідеї? Риторичне запитання. До латинників належить категорія осіб, що, зависаючи між Сходом та Заходом, завше обирає ПРАГМАТИЧНЕ, ніби модне, та через запровадження чужого, думає, що вирішить проблеми свого. Ні мова, ні культура, ні віра не належать до прагматичних категорій, а є категоріями, ціннісними, традиційними і світоглядовими. І Франко показав це у своїй статті «Азбучна війна в Галичині 1859 р.», нещадно розкритикувавши ідею чеського філолога Й. Їречека запровадити латинізацію українського письма: наше старе письменство та кирилиця – це «тривка основа культурного та духовного розвою нашого народа». На створеній правописній комісії із 9-х осіб за ідею Їречека проголосував лише сам Їречек та сполонізований українець Черкаський….

Такою ж була реакція М. Шашкевича на пропозицію етнографа, мовознавця і свого побратима по духовній семінарії Й. Лозинського «Про запровадження польської абетки в руську писемність» (1834) та унаочнена у праці «Рускоє весілє» (1835). Шашкевич у праці «Азбука і abecadlo» (1836) потрактував таку пропозицію промовисто: «будемо незрозумілі ні собі, ні чужим, а іншим – через склад і дух мови». У «Руському весіллі» він назвав латинську графіку «лахміттям не наським» і потрактував таку спробу як «безчестя святині», яка «була нам небесною, незборимою твердю перед довершеним нидінням, була найкріпшим стовпом, непохитною скалою, на котрій Русь святая, через стільки століть люто печалена крепко стояла [], її то чудне діло, що ми досі р у с и н и». Цікаво, що сам Й. Лозинський після революційних подій у Галичині 1848 року категорично заперечив свою ідею і з палкого її прихильника та ініціятора став переконаним поборником. Коли 1859 року галицький намісник А. Голуховський виступив з ініціятивою офіційної полонізації української писемности в школах Галичини, внаслідок чого тут спалахнула нова фаза «азбучної війни», Й. Лозинський рішуче протестував проти цього як член спеціяльної комісії, а згодом в окремій друкованій розвідці «О язиці викладовім в школах в Західній Галичині» (1862).

Зауважимо, що ці «графічні війни» упродовж ХIХ століття таки мали під собою реальний ґрунт, бо ні українська літературна мова на народномовній основі, ні її власна писемність тоді ще не були сформовані. Тривала боротьба між церковнослов’янською традицією, що перетворилася у гальмо мовно-національного розвитку і щоразу потужнішим напливом розмовної народної мови у всі сфери життя. Для писемного вжитку українцям і далі служила традиційна кирилиця та гражданський скоропис зі збереженими кириличними буквами ъ, ы, ѣ (ять), носові звуки, ω, які не задовольняли фонетичної системи розмовної української мови. Із кінця ХVII і упродовж ХIХ ст. українці писали кирилицею, намагаючись передати українські звуки літерами російської гражданки. Проте величезна заслуга тодішнього покоління українців-науковців, письменників та духовних діячів полягала саме в РЕФОРМІ кириличного письма, а не у зміні його на латиницю.

Мабуть, символічно, що ця теперішня безглузда «графічна війна», закинута в інфопростір дилетантами та ін., відбувається саме у рік 200-ліття першої граматики живої української мови полтавця О. Павловського «Грамматика Малоросссійскаго наріччя» (Санкт-Петербург, 1818) та у рік 100-ліття першої наукової системи нашого кириличного правопису «Правила українського правописання» (1918) на чолі з видатним мовознавцем, політичним і релігійним діячем Іваном Огієнком. Саме О. Павловський уперше теоретично обґрунтував і послідовно продемонстрував на прикладах використання фонетичного принципу правопису, закріпивши, зокрема, звук І будь-якого походження (з ѣ (ліс), о (ніч), е (осінь)) та написання дж, дз для відповідних звуків. Він, як зауважив автор сучасних принципів правопису від 1918 року І. Огієнко, «перший пробив велику дірку в старім етимологічнім правопису на користь правопису фонетичного», а отже, на користь необхідної реформи кирилиці. Саме він замість звичного кириличного ѣ (ятя) почав писати І: вінъ замість вѣнъ. Натомість основні правила Огієнкового правопису покладено в основу першого соборного академічного Правопису 6 вересня 1928 року, що був знищений через сталінський і досі чинний правопис 1933 року.

У Галичині нововведення О. Павловського з реформи графіки і принципів написання  розвинув М. Шашкевич у знаменитій «Русалці Дністровій» (1837), що передусім через фонетичний правопис і реформу кирилиці була заборонена. Наголошу: нереформована кирилиця єднала нас із системою графіки Московії, чого аж ніяк не скажемо про її реформований і відповідний до української фонетичної системи вигляд, радикально починаючи із ХIХ століття. Зокрема, М. Шашкевич вилучив спільні з московським письмом знаки: ъ, ы, запровадив написання і замість о, е (ночь, осень), нескладовий ў (тепер в) замість л, що в московській (ходиў–ходил), йотацію чи пом’якшення я, ю, є, ї залежно від позиції, шч як щ, запровадив йо, ьо, є.  Через практичне використання процес реформування кирилиці відповідно до фонетичної системи української мови завершив письменник П. Куліш.

Проте на початку ХХ століття привид латиниці виникає вже з абсолютно лівого політичного табору. В СРСР, починаючи від 1923 року до 1939 року, латинізовано понад 50 писемних мов (із 72 мов СРСР), більшість із яких мала арабську систему письма (азербайджанська, башкирська,  бурятська, вепська,  евенська, казахська, мансійська, татарська, хакаська та ін.). 7 серпня 1929 р. постановою ЦВК і РНК СРСР «Про новий латинізований алфавіт народів арабської писемности Союзу РСР» перехід на латиницю набув офіційного статусу, проте вже із 1936 року почався зворотний процес кирилизації абетки.

Основним ідеологом латинізації абетки був російський лінгвіст Микола Марр (1864–1934), що виступав з ідеєю необхідного і неминучого об’єднання всіх мов світу в єдину мову шляхом УНІФІКАЦІЇ письма і запровадження для всіх мов латинського алфавіту. Серед політичних діячів та урядовців ідею латинізації абетки поділяв засновник радянської системи навчання та один із засновників пролетарської літератури, нарком освіти СРСР (1917–1929 рр.) А. Луначарський. Про це його стаття «Латинізація російської писемности». Не дивно, що тема латинізації української мови виникла також в лівому середовищі. Автором програмового тексту про латинізацію «Odvertyj lyst do vsix, хто cikavyt’sja cijejiu spravoju» (ж. «Червоний шлях», 1923 р.) став комуніст із 1919 року, редактор партійних і радянських газет «Більшовик», «Комуніст», очільник селянської групи письменників «Плуг», член Комісії з упорядкування правопису при Наркомосі України  1925–1928 року Сергій Пилипенко. Його ідею серед 56 членів Правописної конференції у травні–червні 1927 року підтримали ще дві особи: М. Йогансен і І. Ткачук.

Отже, цей спресований історичний виклад реформи кирилиці і спроб латинізації свідчить, що письмо – справа не лише культурна, але й політична. Теперішні спроби латинізації – дзеркало дуже хиткого ідеологічного стану України і людей з ослабленим із залежним національно-державним пріоритетом. Їхній спосіб мислення: пристосуватися до плинної тенденції, а не вростати у власну традицію і культуру. Латинізація – це зовсім не так звана европеїзація чи «геть від Москви», як це спрощено і примітивно намагаються подати. У теперішніх умов – це всього лиш вияв космополітичної кон’юнктури. Прагматична слушність латинізації може бути вмотивована тільки єдиною причиною: недосконалістю кирилиці. Проте, на превеликий жаль латинізаторів, кирилиця вже давно ідеально реформована і сповна відображає фонетичну природу нашої мови. Тому наше основне завдання сьогодні – це не латинізація правопису, а його декомунізація через повернення до базових норм Правопису 1928 року, напрацьованого в час українізації.

Перший і останній Президент Карпатської України, великий соборник Августин Волошин закликав: «Борімося проти полонізмів, проти москалізмів або мадяризмів, але не борімося проти самої рідної мови, яка нічим не винна в тому, що не могла вільно розвиватися на своїй землі». Отак, додам, не винна і кирилиця, що комусь заманулася під лукавою пудрою европеїзації заступити її на латиницю…Замість жити у постійному шпагаті між Сходом та Заходом, варто таки побачити свій шлях під ногами», – зазначила Ірина Фаріон.

Текст: Дмитро Журавель

3 комментария

  1. Далі на порядку денному мають бути два таких питання:
    1). Про перехід на китайськ і ієрогліфи.
    2). З якого боку потрібно чистити від шкаралупи зварені яйця.

  2. У рамках дискусії про запровадження в Україні латиниці рекомендую ознайомитись зі статтею, яка подає цікаві та вагомі аргументи на захист української абетки:
    «Українська абетка – безцінна сакральна спадщина тисячоліть» —
    https://uamodna.com/articles/ukrayinsjka-abetka-indash-bezcinna-sakraljna-spadschyna-tysyacholitj/

  3. А хто сказав, що українці пишуть кирилицею?

    Ті хто не знають історії української абетки? А може ті, які бажають прислужитися єзуїтам та католикам?

    Щоб зрозуміти недолугість аргументів прихильників латиниці варто прочитати статтю

    «Війна з українською абеткою, або що вбиває латиниця?»

    http://slb.org.ua/?p=9538

Залишити коментар