Вівторок, 22 травня

Олександр Ройтбурд як дзеркало одеського провінціалізму

Одеса – самодостатнє місто. У нього свої вимірювання. І, загалом, одесити звикли до того, що вони «вища раса», що їм ніхто не указ. Як у старому анекдоті про Обаму чи про де Голля, про кого завгодно, кому не могли пошити костюм ніде, бо не вистачало матеріалу, а в Одесі Рабінович пошив. Обама каже: «Мені ніхто не міг пошити, усі говорили, що у мене така велика фігура». «А, – відповідає Рабінович, – це там у себе ви велика фігура, а в Одесі ви ніхто. Жилетку замовите, так?»

Ось ця історія, звичайно, з одного боку, корисна для міста. Але з іншого – дуже шкідлива. Тому що місто дуже слабко інтегрується в загальнодержавне життя, в культурне життя. Тобто у нас є свої фестивалі. Всім, здавалося б, цікаві, але не дуже. Але лауреатів буває до 40 осіб, літературних. Ми можемо собі уявити, що це таке. Схожа ситуація у галузі живопису. Писати чи малювати можна погано, але продукція повинна бути традиційною, вона – й автор – повинні триматися у межах так званого «одеського міфу».

Олександр Ройтбурд, звісно, далеко виходить за ці межі. Він – митець, знаний і славетний далеко за межами Одеси. Робити перелік його виставок, публікацій        – то велика праця, й у короткому есеї недоречна.

Закон провінціалізму такий: якщо ти чогось досягнув за межами Одеси – то й живи за межами Одеси й здалека пиши про те, що кращого міста, ніж Одеса, немає. В Одесу повертайся один раз на рік, а краще – один раз на життя. І ми будемо любити тебе й пишатися тобою, але на відстані. Не дай тобі Бог повернутися до Одеси. Бо ти будеш «чужий». А у нас тут – своє. Яке? А таке, як сьогодні каже молодь.

Спочатку Ройтбурд поводив себе гідно. Він від’їхав до НЙ-сіті, мав там виставки, гарну пресу. Потім повернувся до Києва. Мав репутацію одного з найкращих художників України, якщо й не найкращого.

Він вражав і вражає не тільки якістю, але й кількістю своїх картин, тематика яких різноманітна, але власний почерк художника знавець живопису впізнає відразу. Так, Ройтбурд – митець сучасний і в певному сенсі провокативний. То ж і малював би собі в Києві. А ще краще – у НЙ, а ще краще, якщо б покинув цю справу. Нам він ні до чого.

Але Ройтбурд зробив щось зовсім бридке, те, що «справжній одесит» не може толерувати. Він повернувся до рідного міста! Ні, не з каяттям, як «блудний син», а з відчуттям гідності й у певному сенсі – переваги. Він повернувся, щоб зайняти місце в культурному житті Одеси, й, відверто кажучи, не останнє. Таке, на яке він заслуговує. Йому багато разів намагалися довести, що в нашому болоті його місце «біля параші». А він – уявіть собі який негідник – не розумів. Про нього писали ганебні «фельєтони». Не розумів! Відмовляли в експозиції. Не розумів. Образився та сказав, що в жодних одеських акціях не буде брати участь, і навіть жити став переважно у Києві.

«Не бажаєш – не треба!» – сказала «справжня Одеса» й вирішила, що про митця можна забути. Але ж він не заспокоївся! Зробив виставку з друзями «Салон знедолених». А потім накоїв таке! Таке! Подався на конкурс на посаду директора Одеського художнього музею. Й – о, нахабство! – виграв той конкурс. Це вже було для «справжніх одеситів» занадто. Ми стали свідками найбруднішої кампанії в Одесі останніх років. Із лайкою, з відвертим наклепом, із перекручуванням карт, із використанням скандальних особистостей, які відомі майже всім у культурних колах міста. Я не хочу зупинятися на дрібничках у цьому лайні. Гідною відповіддю майстра стала серія картин на «одеську тематику». Сподіваюся, що виставка цих блискучих іронічних творів відбудеться в Одесі незабаром.

Автор — Олександр Ройтбурд

Автор — Олександр Ройтбурд

14 березня сесія обласної ради поставить остаточну крапку у цій справі. Остаточну на цьому етапі. Але… Одеса залишається Одесою. Я не впевнений, що, навіть обійнявши посаду директора музею, Олександр буде спокійно працювати. Бо боротьба з Ройтбурдом – вона обслуговує потреби «Опоблоку», «вати» різного ступеню забрудненості, й – насамперед – одеського нарцисизму та провінціалізму, які нині є фундаментом нашої «місцевої» ідеології.

Тих, хто намагається не допустити Олександра до посади, яку він чесно виграв на конкурсі, можна зрозуміти. Бо в Олександра Ройтбурда є багато чого за межами нашого міста. В них ніде більше нічого немає. Відступати їм нікуди. Тільки в небуття.

Фото: Марина Банделюк

2 комментария

Залишити коментар