Неділя, 22 квітня

Володимир Іванович Соложук близько чверті століття займається ремеслом, що зникає — виготовленням скрипки. Завдяки майстерності скрипника у світі вже лунають 180 інструментів.

Зустрілися ми з Володимиром та його учнем, другом і вже досвідченим майстром Володимиром Антонюком у невеликій майстерні, де час неначе призупинився…

Тут скрипки повсюди: на столах і стінах, у малюнках та фотографіях, заготовках і струнах.

Так, під супровід виготовлення співочого інструменту ми й спілкувались.

Перша скрипка

Перший інструмент робив як повний аматор, отримавши знання із книжок. Першими можна вважати дві скрипки. Одну переробляв із маленької, розібрав, щоб дізнатися, що всередині. Зібрав, перелакував, то було, імовірніше, капітальним ремонтом. Та цей досвід став початком і запам‘ятався назавжди. Уже пізніше виготовив перший інструмент власноруч і… виміняв на дрова. У заготівельника деревини для виготовлення інструментів три поліна явора (з нього роблять нижні деки) і два – ялини (виготовляються верхні деки).

Зацікавлення скрипкою

Цьому посприяли, мабуть, журналісти. Навчаючись десь класі в дев’ятому-десятому, побачив фільм про скрипкового майстра, котрий стругав верхню деку маленьким рубаночком.

Побачене так вразило, що зробив і собі рубанок, з ніжки стільця. Ось він, і зараз є.

Уже пізніше була служба в армії, одруження, навчання в університеті, робота на заводі. А на початку 90-х почав працювати в органному залі. Там, бравшись за невеликі ремонти інструментів, він і згадав про маленький рубанок.

Тоді й розібрав ту першу скрипку. А після 15-ї потрапив на навчання до Кремони (Італія), де жили й творили всі великі скрипкові майстри. Навчався там два роки.

Секрет скрипки

Скрипка має за собою багато років і навіть століть історії, і за цією історією стоять багато людей і їхні знання та досвід.

Її випукла форма та правильно виготовлене склепіння забезпечують звучання, найбільш подібне до голосу людини (скрипка альт-віолончель). В італійській мові на всіх інструментах «сонаре» (грають), а на скрипці – «кантаре ла віоліна» (співають).

Вона складається з 54 деталей, де немає нічого зайвого, і все працює на те, щоб було саме те звучання.

Наприклад, якщо подражнити струну навіть не налаштованого інструмента, при затуханні амплітуди повинен підвищитися тон – це і є перша характерна ознака якості інструмента.

Найскладніше і найцінніше – це правильне виготовлення склепіння.

Його роблять на слух, знаючи, яким має бути його звучання ще на етапі виготовлення. А секрет скрипки – у щоденній праці.
Текст і фото: Василь Салига 

Залишити коментар